Основи правовладдя у правовому вченні Аристотеля

Анотація

Стверджується, що спадщина Аристотеля охоплює широке коло питань, пов’язаних з людиною, суспільством, державою, правом тощо. Відображається думка мислителя про те, що держава виникає з природи, оскільки люди прагнуть співпраці та є частинами єдиного цілого. Він також підкреслював, що встановлення порядку через закони допомагає людині реалізувати себе. Наголошується, що Аристотель окреслював поняття закону, права, справедливості та правосуддя. Він розглядав державу як утворення, створене для щастя її громадян. При цьому філософ підкреслював, що держава не може бути щасливою, якщо враховуються інтереси лише окремої частини населення. Зауважується, що Аристотель акцентував увагу на важливості забезпечення як матеріального, так і духовного благополуччя людини для становлення щасливої держави. Мислитель трактував державний устрій як порядок держави, пов’язаний з державною владою, особливо з верховною владою, яка розглядалася в контексті системи правління. У його теорії, демократичні держави характеризувалися владою народу, а олігархії – владою окремих осіб. Зазначається позиція філософа стосовно того, що справедливість та знання є ключем до створення доброчесної держави, яка дозволить людям жити щасливо. Подається класифікація суджень Аристотеля стосовно правильних та неправильних форм правління, зауваживши, що форми правління, спрямовані на загальне щастя через принципи справедливості, є правильними, у той час як ті, де влада служить особистій вигоді або групі людей, є неправильними. Відзначається, що філософ визначав найкращим тип держави той, де поєднується поміркованість і рівномірний розподіл влади, який уникає різкого розриву між багатими та бідними. Акцентується на тому, що Аристотель підкреслював важливість верховенства права, він розглядав переваги права як результат духовних цінностей, на основі яких воно визначалося. Аристотель вивчав питання законів та правління, визначаючи, що закони повинні бути заснованими на справедливості. Відображено думки філософа стосовно права, як узгодження інтересів держави та гармонізації законів задля досягнення загального блага громадян. При цьому наводиться його твердження щодо того, що закон, який передбачає владу більшості, не є правильним, а основним принципом справедливого має бути те, щоб всі були рівні й мали однакові права та обов’язки. Зазначається, що Аристотель розглядає справедливість як основну чесноту у суспільстві і вважає, що вона повинна бути відображена у законах, регулюючи життя людей.