Прецедентний характер рішень європейського суду з прав людини та їх місце в системі вітчизняного права

Анотація

Статтю присвячено комплексному дослідженню прецедентного характеру рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та визначенню їхнього місця в системі вітчизняного права. Автором обґрунтовано, що правозастосовна практика ЄСПЛ дедалі більше впливає на трансформацію правових систем держав романо-германської правової сім’ї, зокрема України, в напрямку поступового визнання судового прецеденту як повноцінного джерела права.

У статті детально проаналізовано юридичну природу актів ЄСПЛ, зокрема встановлено, що не всі рішення Суду мають однакову правову значущість. Запропоновано поділ актів на рішення проміжного та постановного характеру, серед яких лише частина. Особливу увагу приділено нормативному впливу рішень ЄСПЛ, які хоча й приймаються у межах конкретних спорів, але формулюють загальні правові стандарти, що мають бути враховані національними судами, незалежно від участі у справі конкретної держави. У цьому контексті доводиться, що рішення ЄСПЛ виходять за межі звичайного тлумачення норм Конвенції, набуваючи характеру автономних джерел права. Автор виступає прихильником концепції міжнародного судового прецеденту, в межах якої рішення ЄСПЛ розглядаються не лише як інструмент тлумачення норм міжнародного права, а як самостійне нормативне джерело з прецедентною природою.

Розглянуто теоретичні проблеми імплементації практики ЄСПЛ в українську правову систему, серед яких: недостатній доступ до рішень Суду, обмежене офіційне опублікування, відсутність якісних перекладів, некоректне застосування прецедентів на практиці. Автором запропоновано комплекс конкретних заходів для усунення вказаних проблем: створення єдиної національної бази практики ЄСПЛ з інструментами фільтрації та пошуку; удосконалення механізмів публікації і перекладу рішень; підвищення правової освіти й кваліфікації суддів та юристів у сфері європейського права.

У висновках підкреслено, що визнання за рішеннями ЄСПЛ статусу джерела права – це не лише юридичне зобов’язання України як держави-учасниці Конвенції, а й логічний наслідок трансформації правової системи, спрямованої на інтеграцію до загальноєвропейського правового простору. Таким робом, прецедентна практика ЄСПЛ уже сьогодні формує нову парадигму українського правосуддя, засновану на принципах передбачуваності, єдності, поваги до прав людини та верховенства права.