Дискреційні повноваження та судовий контроль за їх реалізацією

Анотація

Дану статтю присвячено дослідженню дискреційних повноважень суб’єктів владних повноважень та судового контролю за їх реалізацією.

В Україні, лише відносно нещодавно на рівні закону, надано визначення поняттю дискреційних повноважень. Зокрема в Законі Україні «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX від 17.02.2022 року, дискреційні повноваження визначено як повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Швидкий розвиток суспільних відносин, виникнення нових явищ як об’єктів правового регулювання а також функціонування органів державної влади в період кризи зумовлює активне застосування дискреційних повноважень адміністративними органами.

Враховуючи, що судові органи, з однієї сторони, здійснюють перевірку реалізації дискреційних повноважень суб’єктами владних повноважень шляхом оцінки законності рішень органів публічної влади із застосування ними адміністративного розсуду, а з іншого боку, сама судова влада для належного виконання покладених на неї функцій застосовує власну дискрецію – так званий судовий розсуд, тому в даних правовідносинах, дискреція проявляє себе у двох формах.

У випадку застосування дискреції адміністративним органом, такі повноваження є знаряддям яке розширює здатність органів публічної влади забезпечити ухвалення оптимального рішення по справі з метою якнайкращого виконання покладених на такий орган обов’язків. Своєю чергою, судова дискреція, виконує функцію ефективного, справедливого, незалежного, своєчасного захисту порушених прав, зокрема і таких що порушенні суб’єктом владних повноважень із застосуванням адміністративного розсуду.

У висновках даної роботи підсумовано, що судова дискреція виконує, ще одну фундаментальну функцію, оскільки через призму концепції «стримувань і противаг», є засобом збалансування державної влади, а також акцентовано увагу що втручання судових органів в межі адміністративного розсуду суб’єктів владних повноважень має бути виправданим, мотивованим та спрямованим на утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини.