Судова практика ЄСПЛ: суспільний інтерес та медіа

Автор(и)

  • Ю. І. Тюря доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного, господарського та екологічного права Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Україна https://orcid.org/0000-0001-7732-3535

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.88.4.22

Ключові слова:

Європейський суд з прав людини, медіа, суспільний інтерес, баланс між правом на приватність та свободою вираження поглядів, пропорційне регулювання, достовірність інформації

Анотація

У статті досліджується судова практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) щодо застосування критерію суспільного інтересу при балансуванні права на приватність та свободи вираження поглядів у журналістській діяльності. Аналізуються ключові судові справи, які встановили важливі прецеденти у цій сфері.

На прикладі справи «Вайт проти Швеції» розглядається доцільність публікації серйозних звинувачень особи у вчиненні злочинів за умови сумлінної роботи журналістів, зокрема перевірки інформації та надання можливості висловитися всім зацікавленим сторонам. У справі «Селісто проти Фінляндії» ЄСПЛ підкреслив пріоритетність свободи преси, особливо при висвітленні питань значного суспільного інтересу, як-от безпека пацієнтів у медичних закладах.

У рішенні за справою «Гусєва проти Болгарії» ЄСПЛ розширив коло суб’єктів, на яких поширюється захист свободи вираження поглядів, визнавши, що роль «сторожового пса» можуть виконувати не тільки медіа, але й неурядові організації та активісти. Водночас рішенням у справі «SRG проти Швейцарії» підкреслено важливість доступу медіа до інформації про резонансні події та неприпустимість нав’язування їм методів і форматів висвітлення подій.

У статті зазначено, що держава має обов’язок забезпечити пропорційне регулювання, уникаючи необґрунтованих обмежень свободи слова, а також створити ефективні механізми доступу до інформації.

На підставі аналізу судової практики ЄСПЛ зроблено певні висновки. Ключовим критерієм для оцінки правомірності втручання у приватне життя є наявність суспільного інтересу, що дозволяє забезпечити справедливий баланс між правом на приватність та свободою вираження поглядів. Визначаючи наявність суспільного інтересу, журналіст повинен керуватися не тільки потенціалом інформаційного матеріалу викликати резонанс, але і його здатністю сприяти змістовній дискусії з питань, що мають значення для суспільства. Вагомість суспільного інтересу прямо пропорційна допустимому рівню втручання у приватність. Водночас наголошено, що свобода медіа передбачає професійну відповідальність та етичні зобов’язання журналістів, зокрема щодо перевірки фактів і забезпечення об’єктивності подачі інформації.

Посилання

Свобода вираження поглядів та свобода медіа: Путівник з прав людини. URL: https://www.rights.in.ua/themes/freedom-of-expression-media.

CASE OF WHITE v. SWEDEN: The European Court of Human Rights. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-76894.

CASE OF SELISTÖ v. FINLAND: The European Court of Human Rights. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-67475.

CASE OF GUSEVA v. BULGARIA: The European Court of Human Rights. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-152416%22]}.

SCHWEIZERISCHE RADIO- UND FERNSEHGESELLSCHAFT SRG v. SWITZERLAND: The European Court of Human Rights. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-111536.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-05-31