Міжнародні правові обмеження щодо можливості законно накладати міжнародні економічні санкції

Анотація

Міжнародні економічні санкції стали одним із ключових інструментів впливу держав на міжнародній арені, спрямованих на підтримання миру, безпеки, забезпечення прав людини та реагування на порушення міжнародного права. Однак застосування таких заходів нерідко супроводжується правовими і політичними суперечностями, оскільки вони можуть порушувати принципи суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи держав і вільної торгівлі.

У статті здійснено аналіз міжнародно-правових обмежень, які регулюють можливість застосування санкцій та окреслено проблемні аспекти практичного застосування санкцій у сучасних умовах. Основними джерелами легітимності санкцій є рішення Ради Безпеки ООН, ухвалені відповідно до статті 41 Статуту ООН, та механізми, що випливають із регіональних угод. Водночас односторонні санкції, запроваджені без санкції міжнародних організацій, залишаються суперечливим інструментом, що часто викликає критику через можливе порушення принципу невтручання.

Особлива увага приділяється аналізу ключових принципів, які обмежують держави у запровадженні санкцій: пропорційність, цільова спрямованість та недопустимість створення гуманітарних криз. Санкції, що порушують базові права людини чи ускладнюють доступ до гуманітарної допомоги, суперечать нормам міжнародного гуманітарного права.

Окремо робиться акцент на можливості вдосконалення міжнародно-правових механізмів застосування економічних санкцій. Пропонуються певні вектори такого вдосконалення. Зокрема, автор зауважує на важливості реформування механізму Ради Безпеки ООН в частині прийняття резолюцій – розширення складу, обмеження права вето, прозорість у прийнятті рішень.

Підкреслюється важливість посилення ролі допоміжних органів ООН та впровадження гуманітарних виключень, останні мають дозволяти імпорт гуманітарної допомоги, ліків та продуктів харчування.

Зазначається, що сьогодні доцільним є гармонізація підходів до односторонніх санкцій, які накладаються, як правило, країнами без погодження з ООН та іншими міжнародними організаціями, обґрунтовуючи це політичною необхідністю.

Висновки роботи акцентують на необхідності вдосконалення механізмів правового регулювання санкцій, які б забезпечували їх узгодженість із нормами міжнародного права та принципами справедливості.