Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.88.2.34Ключові слова:
права на землю, речові права, зобов’язальні права, похідні права на землю, оформлення прав на землю, державна реєстрація, право власності на земельну ділянку, право користування на земельну ділянку, гарантії земельних правАнотація
Рівень правової регламентації відносин власності та користування землею в Україні є одним із важливих факторів, який відображає загальний рівень розвитку держави, прагнення до раціонального та ефективного використання земельних ділянок та ставлення до земельних ресурсів в цілому. Реалізація земельної реформи в Україні супроводжується відповідним реформуванням системи оформлення прав на земельні ділянки, внесенням змін до форми документів, які посвідчують права на земельні ділянки.
Державна земельна реєстрація, започаткована Земельним кодексом УСРР (1922 р), заклала основи фіксації відомостей про правове і господарське становище всіх землекористувачів. Земельним кодексом УРСР (1970 р.), прийнятим на розвиток положень союзних Основ земельного законодавства було передбачено, що право землекористування юридичних осіб посвідчується державними актами на право користування землею. Натомість право землекористування громадян документально не посвідчувалося. Воно засвідчувалося записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу – в реєстрових книгах виконкомів місцевих рад.
Перший Земельний кодекс УРСР (1990 р.), прийнятий із здобуттям Україною незалежності, продовжуючи засновану ще за радянських часів традицію щодо правопосвідчувальних документів, передбачив, що право володіння або право користування землею посвідчувалося відповідними державними актами, які видавалися фізичним та юридичним особам та реєструвалися місцевими радами, а форми цих державних актів встановлювалися Верховною Радою УРСР. Право тимчасового користування землею оформлювалося договором, форма якого і порядок його реєстрації встановлювалися Радою Міністрів УРСР.
Особливість Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 р.) полягала в тому, що він додатково передбачав серед правопосвідчувальних документів Державний акт на право колективної власності на землі сільськогосподарського призначення, який видавався сільськогосподарським юридичним особам приватного права. До акта додавався список членів сільськогосподарського підприємства, у колективній власності яких теж перебувала земля.
За чинним Земельним кодексом України (2001 р.) документами, які посвідчували право власності і право постійного користування, традиційно вважалися державні акти, форми яких затверджувалися Кабінетом Міністрів України. В результаті внесення до ст. 126 ЗК України законом від 05.03.2009 р. у складі документів, що посвідчували право власності на земельну ділянку, окрім державного акта, було додатково включено цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки та свідоцтво про право на спадщину, що було спрямовано на пожвавлення функціонування земельних відносин та спрощення документального оформлення земельних прав. Чинна редакція ст. 126 ЗК України «Оформлення речових прав на земельну ділянку» передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Такий підхід законодавця до державної реєстрації речових прав на землю наближає Україну до європейських реєстраційних систем.
Посилання
Настечко К.О. Оформлення прав на земельні ділянки: правові та організаційні питання: автореф. Дис. канд. юрид. наук. Київ, 2010. 20 с.
Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України за 1922 рік. Відділ Перший. № 51.
Земельний кодекс УРСР (1970 р.). ВВР УРСР. № 29. Ст. 205.
Земельний кодекс УРСР (1990 р.). ВВР УРСР. 1991. № 10. Ст. 98.
Федчишин Д.В. Реалізація та захист земельних прав в Україні: проблеми теорії та практики: монографія. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 418 с.
Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. ВВР України. 1992. № 25. Ст. 354.
Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III. ВВР України. 2002. № 3-4. Ст. 25.
Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою: Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. Офіційний вісник України. 2002. № 14. Ст. 753.
Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі: наказ Державного комітету України по земельним ресурсам від 04.05.1999 р. № 354/3647. Офіційний вісник України. 1999. № 23. Ст. 1079.
Уркевич В. До питання про документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Юридичний радник. 2009. № 5 (31). С. 56-57.
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок: Закон України від 05.03.2009 р. № 1066-VI. Офіційний вісник України. 2009. № 24. Ст. 775.
Шульга М.В., Ігнатенко І.В., Федчишин Д.В. Законодавчі новели щодо вирішення земельних спорів. Прикарпатський юридичний вісник. 2022. № 1 (42). С. 75–81.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 М. В. Шульга

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.