Економіко-правове забезпечення раціонального використання та охорони земель: історико-правові аспекти

Анотація

Стаття присвячена дослідженню історико-правових аспектів економіко-правового забезпечення раціонального використання та охорони земель в Україні, аналізуючи еволюцію законодавчих підходів від радянського періоду до сучасності. У радянські часи, зокрема згідно з Земельним кодексом УРСР 1970 року, землекористувачі були зобов’язані підвищувати родючість ґрунтів, запобігати деградації земель, такій як засолення, заболочування чи ерозія, а також впроваджувати агротехнічні заходи для захисту земель від забруднення. Промислові та сільськогосподарські суб’єкти мали уникати засмічення земель відходами та стічними водами, а також застосовувати заходи для запобігання шкідливому впливу отрутохімікатів. Вводилися матеріальні стимули для тих, хто покращував родючість ґрунтів або освоював невикористані землі, однак ці механізми залишалися недостатньо розробленими через відсутність детального нормативного регулювання. Після здобуття Україною незалежності Земельний кодекс УРСР 1990 року запровадив ринковий земельний устрій, платне землекористування (у формі земельного податку та орендної плати) і багатосуб’єктність права власності, що стало основою для земельної реформи, запровадженою постановою Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року. Закон України «Про плату за землю» 1992 року встановив економічні інструменти, спрямовуючи кошти від плати за землю на фінансування заходів з раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення земельного кадастру, землеустрою та моніторингу земель. Подальше природоресурсне законодавство, зокрема Лісовий, Водний кодекс України та Кодекс про надра, розширило економічні стимули, включаючи компенсації, пільгове кредитування для природоохоронних заходів. Чинний Земельний кодекс України передбачає комплекс економічних стимулів, таких як податкові та кредитні пільги, бюджетне фінансування для відновлення земель, звільнення від плати за земельні ділянки в стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, а також компенсацію зниження доходів від консервації деградованих земель. Проте реалізація цих заходів ускладнена через відсутність ефективних механізмів пільгового кредитування, компенсацій за деградовані землі та невідповідності між нормами Земельного і Податкового кодексів. Стаття підкреслює необхідність вдосконалення природоресурсного законодавства та практичних механізмів для забезпечення сталого управління земельними ресурсами, підвищення родючості ґрунтів і запобігання деградації земель шляхом узгодження економічних стимулів з екологічними цілями.