Становлення законодавства України про меліорацію земель

Анотація

У статті здійснено всебічне дослідження розвитку законодавства України про меліорацію земель, обмежене часовими рамками періоду незалежності. Актуальність обраної тематики зумовлена двома основними обставинами – фактичною та юридичною. Фактична обставина полягає у тому, що в Україні відбувається погіршення стану земельних ресурсів: деградаційні процеси прогресують, показники родючості ґрунтів знижуються, площа меліорованих земель зменшується тощо. Юридична обставина полягає у започаткуванні сім років тому гідромеліоративної реформи, яка наразі перебуває в активній фазі своєї реалізації. Проведений аналіз становлення вітчизняного законодавства про меліорацію земель за період 1990–2025 років дозволяє виокремити деякі особливості та характерні тенденції пройденої еволюції. На основі здійсненого дослідження обґрунтовано оновлену періодизацію розвитку меліоративного законодавства, яка полягає у виділенні та характеристиці трьох послідовних етапів: 1) етапу становлення (1990–1999), основними рисами якого були: а) переважно підзаконне регулювання; б) патерналістський тип державного управління та підтримки галузі; в) збереження багатьох елементів юридичної моделі регулювання відносин, властивої для попереднього історико-правового періоду; 2) етапу стабільного розвитку (2000 – 2019), головними ознаками якого можна вказати: а) розбудова спеціального законодавства; б) реформування відносин власності на меліоративні мережі; в) юридичне розмежування меліоративних мереж та земельних ділянок; г) апробація концесійних, орендних, сервітутних та інших земельно-правових механізмів для формування та посилення економічної зацікавленості землевласників та землекористувачів у інвестуванні в меліорацію; 3) етапу реформування (2019 – до сьогодні), що характеризується: а) паралельною розробкою програмного та регулятивного забезпечення, законодавчого та підзаконного регулювання; б) напрацюванням нормативно-правових основ для трьох головних напрямів реформи: адміністративно-функціонального, майнового та протекційного; в) виявленням окремих недоліків та непослідовності практичної реалізації законодавчих положень щодо реформування.