Колективний договір як форма регулювання соціально-трудових відносин: особливості змісту

Анотація

У статті розглянуто один із базових локальних актів підприємств, установ, організацій, який покликаний врегламентувати трудові й соціально-економічні відносини між працівниками і роботодавцем – колективний договір та особливості його змісту. Зазначено, що колективний договір є одним із найважливіших внутрішніх нормативно-правових актів, що укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів. Зроблено висновок, що колективний договір поєднує в собі риси як договору, так і нормативно-правового акта. Як договір він укладається після проведення переговорів, містить зобов’язальні умови, діє протягом установленого строку. Водночас наявність нормативних положень (нормативна частина) відрізняє його від інших видів договорів і дає можливість розглядати колективний договір як джерело права. Отже, колективний договір виступає актом локального регулювання, який конкретизує відносини між власником або уповноваженим ним органом і колективом найманих працівників із питань економічного та соціального розвитку з урахуванням специфічних умов окремого підприємства, установи, організації, який має свій зміст і структуру, яку складають його складові елементи, ланки, які наповнюються конкретним змістом. Його основною метою є врегулювання трудових і соціально-економічних відносин між працівниками й роботодавцем. Констатовано, що відповідно до Закону України «Про колективні угоди та договори» від 23.02.2023 № 2937-IX вперше на законодавчому рівні відбулося розширення орієнтовного змісту колективних договорів, а також передбачено доволі гнучкий підхід до обов’язкового змісту колективного договору, який сторони визначають у межах їх компетенції. Положення щодо організації виробництва і праці, запобігання масовому вивільненню, нормування й оплати праці, гарантій діяльності профспілкових організацій та інші, які були обов’язковими в колективних договорах, тепер передбачаються на розсуд сторін, тобто не є обов’язковими для включення до договору.