Застосування гнучкості як ознаки нестандартних форм зайнятості в контексті диференціації трудових відносин

Анотація

У статті розкривається поняття гнучкості як ознаки нестандартних форм зайнятості в контексті диференціації трудових відносин. Зауважується, що запровадження нових технологічних процесів призвели до необхідності пристосовування різноманітних соціально-економічних процесів та, відповідно, до зміни змісту трудового договору.

Трудовий договір із своїми сталими правами і обов’язками поступово почав трансформуватися на постійно еволюціонуючі юридичні відносини. Проте, визначальним началом (основою) правового регулювання є те, що об’єднує його в єдине ціле – праця людини як діяльність, що складає серцевину змісту трудових відносин. Відповідно, застосування праці працівників при нестандартних формах зайнятості сприймається як важливий чинник диференціації у правовому регулюванні трудових відносин, а посилення гнучкості правового регулювання трудових відносин, мобільності працівника при здійсненні права на працю є однією із основних тенденцій розвитку сучасного трудового права. З правової точки зору, з позицій трудового права, поняття «гнучкість» можна застосувати до трудових відносин, до роботи, до підприємства (роботодавця), до працівника.

Категорії – «гнучкість трудових відносин», «гнучкість підприємства» (роботодавця), «гнучкість працівника», «гнучкість роботи» лежать в одній площині, в рамках яких можна аналізувати такі основні поняття: гнучкість робочого часу, гнучкість робочого місця, функціональна гнучкість.

Констатується, що гнучкість зумовлена зміною цінностей нових поколінь на ринку праці. Нові форми організації праці розвивають та підтримують висококваліфікованих, технологічно компетентних і адаптованих працівників, які можуть мати справу з нестандартними та винятковими обставинами, що вимагають творчості, ініціативи та дозволяють досягти функціональної гнучкості. Робиться висновок, що гнучкість як критерій диференціації при регулюванні нетипових форм зайнятості може бути заснована на індивідуальних відносинах працівника та роботодавця, регламентована як державою, шляхом диференціації трудового законодавства так і на локальному рівні, де вагоме значення відіграють колективні договори та угоди.