Самозахист як форма захисту цивільних прав в умовах воєнного стану в Україні

Анотація

У статті здійснено дослідження особливостей самозахисту як форми захисту цивільних прав, зокрема в умовах воєнного стану. Встановлено, що Цивільний кодекс України передбачає різні можливості захисту цивільних прав, серед яких науковці виокремлюють юрисдикційні і неюрисдикційні форми захисту. Виявлено, що юрисдикційні форми захисту конкретизовані у чинному законодавстві і здійснюються різними спеціально уповноваженими на цей вид діяльності державою органами із властивим кожному з них певним порядком діяльності. До юрисдикційних форм зараховують судову, адміністративну та нотаріальну форми. Серед них провідне місце надається судовій формі захисту.

Досліджено, що неюрисдикційні форми захисту цивільних прав не мають чіткого законодавчого окреслення та дозволяють вчиняти будь-які дії, що сприятимуть захисту порушеного права чи запобігатимуть такому порушенню. Самозахист цивільних прав належить до неюрисдикційних форм захисту і має здійснюватись із застосуванням засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Доведено, що захист цивільного права у третейському суді чи міжнародному комерційному арбітражі можна зараховувати до неюрисдикційних (альтернативних) способів захисту цивільних прав лише в тому разі, якщо сторони третейського (арбітражного) розгляду виконують рішення цих недержавних органів добровільно. Якщо ж сторона конфлікту відмовляється від виконання рішення третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу, яке ухвалене на користь іншої сторони, то в цьому разі можуть бути застосовані юрисдикційні способи захисту права шляхом звернення заінтересованої особи до суду для визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо його місце знаходиться за межами України (ст. 474 Цивільного процесуального кодексу України) або для видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (ст. 483 ЦПК). Якщо за такими зверненнями буде застосований державний примус у вигляді примусового виконання рішень третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу органами Державної виконавчої служби (ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»), то таку форму захисту не можна вважати самозахистом, адже в цьому випадку здійснюється діяльність судових органів та Державної виконавчої служби, тобто юрисдикційних органів.

Висловлено міркування про те, що в часі війни, який зараз переживає наша держава, важливість самозахисту як правової можливості захистити свої цивільні права без залучення допомоги державних інституцій значно зростає. Констатовано, що самозахист є найменш законодавчо врегульованою формою захисту цивільних прав і потребує більш детального правового регулювання.