Недоліки законодавчого врегулювання питань недійсності правочинів у контексті співвідношення понять «публічний порядок» та «інтереси держави»

Анотація

Стаття присвячена аналізу недоліків правового регулювання недійсності правочинів у контексті співвідношення понять «публічний порядок» та «інтереси держави». Звернуто увагу на недоліки ст. 228 ЦК України, в якій поєднано нікчемні правочини (ті, що порушують публічний порядок) та оспорювані (ті, що суперечать інтересам держави, суспільства та його моральним засадам). Обґрунтовано позицію про те, що запроваджене поєднання суперечить усталеній структурі регулювання питання недійсності правочинів у ЦК України, де кожна стаття присвячена лише одному виду недійсності правочинів – нікчемним або оспорюваним. Досліджується генезис становлення вказаної суперечності, зокрема акцентовано уваги на недостатньому аргументуванні необхідності внесення змін до ст. 228 ЦК України у пояснювальній записці до Закону України № 2756-VI, що свідчить про вади нормотворчої техніки.

Обґрунтовано невідповідність назви ст. 228 ЦК України її змісту: у чинній редакції («Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства») назва статті не відображає самого правила поведінки, створюючи хибне враження, що стаття стосується лише правочину, що порушує публічний порядок, тоді як насправді правочин, що порушує публічний порядок та правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства виступають окремими видами недійсних правочинів. Така неузгодженість ускладнює розуміння норми та суперечить критеріям якості закону, таким як чіткість, точність, зрозумілість і послідовність.

У статті проведено аналіз понять «публічний порядок», «інтереси держави» та «моральні засади суспільства» через призму судової практики, зокрема рішень Верховного Суду, та сформованих доктринальних підходів. Вказаний аналіз надав змогу обґрунтувати тезу про те, що правочин, який не відповідає інтересам держави, за своєю суттю є правочином, що порушує публічний порядок, а відтак повинен визнаватись нікчемними, а не оспорюваними, як це передбачено чинним законодавством.

Розглянуто проблему окреслення кола суб’єктів, які можуть ініціювати питання визнання правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, недійсними, з урахуванням сформованої судової практики, яка наділяє таким правом лише певне коло суб’єктів владних повноважень. Запропоновано до вказаного переліку суб’єктів відносити не лише суб’єктів владних повноважень, а й сторони такого правочину та інших осіб, заінтересованих у визнанні таких правочинів недійсними.