До питання про роль насильства у державогенезі та бутті держави і права

Анотація

Стаття присвячена ролі насильства у державогенезі та бутті держави і права.

Вказано, що насильство є конститутивною ознакою держави, влади, права і цивілізованого буття суспільства. Зазначено, що історичний досвід переконливо вказує на насильницьку природу держави, влади і права, які виникають із завоювання або фізичного насильства, яке, згодом, може переродитися на економічне. Зауважено, що насильницьку природу держави, влади і права доводить величезна кількість різноманітних малопомітних фактів.

Окреслено основні відмінності додержавного і державного стану, які відображають основні риси держави. Зауважено, що історично найдавнішими були східні деспотії та інші рабовласницькі держави Стародавнього світу (Греція, Рим тощо), що яскраво відбиває істинну сутність держави. Вказано, що у германських народів державогенез відбувався шляхом переходу від родоплемінного ладу відразу до ранньофеодального і супроводжувався переродженням виборної військової влади вождів у спадкову владу королів, що вказує на насильницький характер влади, монополію на яку військовий стан (рицарі, дворяни, офіцери) зберігав аж до ХІХ – ХХ ст.

Зазначено, що однією з найдавніших функцій держави є правосуддя, тобто здійснення державно-організованого насильства щодо правопорушників, при цьому, поступове витіснення самосуду і кровної помсти остаточно закріплює за державою монопольне право на насильство, що відображає її сутність. Зауважено, що недорозвинення монопольного права держави на насильство, брак сили і насильства, виродження класу владарюючих, що здійснюють насильство, загрожують загибеллю державі і суспільству.

Вказано, що насильницький характер держави і влади підтверджується такими визначальними ознаками права, як забезпеченість державним примусом і загальнообов’язковість; при цьому, право і правопорядок, що забезпечуються державною монополією на насильство, є запорукою мирного і цивілізованого буття суспільства, а важливою ціллю права є визначення форм і міри насильства та упорядкування його застосування державою.

Вказано, що міжнародне право не є правом, оскільки воно не забезпечується державним примусом і не є загальнообов’язковим; насправді воно являє собою лише узгоджену волю суб’єктів міжнародного спілкування, тобто є суто добровільним і майже не має дієвих механізмів захисту. Зазначено, що насильницький характер властивий всім державам, як тоталітарно-авторитарним, так і ліберально-демократичним, що випливає із самої природи влади, тоді як відрізнятися можуть лише окремі аспекти насильства.

Зауважено, що насильство було, є і буде фундаментальною засадою утворення та існування всякої держави і права; при цьому, брак державного насильства або оспорювання монополії держави на насильство таять у собі величезну небезпеку для суспільства тощо. Зроблено висновок про те, що насильство відіграє важливе значення у державогенезі й бутті держави і права.