Договірне регулювання об’єктів права інтелектуальної власності на виконання

Анотація

В статті здійснено комплексний аналіз правового регулювання створення та виконання об’єктів інтелектуальної власності в межах трудових відносин. Акцентується увага на прогалинах в законодавстві та колізії між нормами трудового та цивільного права щодо виплати авторської винагороди виконавцям. Особливу увагу приділено питанню створення театральних постановок і ролі цивільно-правових договорів у регулюванні відносин між учасниками творчого процесу.

Одним із важливих аспектів, що висвітлюється в роботі, є проблема участі дітей у виконанні творів і відсутність чітких законодавчих гарантій їхньої винагороди. Обґрунтована необхідність спеціального правового регулювання таких відносин, оскільки чинне законодавство не забезпечує належного захисту прав малолітніх виконавців. Окремо розглядається питання участі дітей у виконаннях, зокрема у театральних постановках, кінематографі та інших формах мистецтва, що підкреслює необхідність додаткового правового захисту їхніх прав.

Крім того, розкриті питання ліцензування виконань, зокрема механізми надання виключних, невиключних та одиничних ліцензій. Проаналізовані переваги ліцензійного договору порівняно з окремими ліцензіями, що дозволяє узгодити всі умови використання виконань. Здійснено ґрунтовне дослідження проблематики правового регулювання виконань у трудових та цивільно-правових відносинах, що надалі може використовуватися для науковців, правників та фахівців у сфері права інтелектуальної власності оскільки створення та виконання об’єктів інтелектуальної власності є важливою складовою будь-якої трудової діяльності.

У цьому контексті проаналізоване правове регулювання театральних постановок відповідно до Закону України «Про театри і театральну справу» де розглядаються такі суб’єкти права на театральну постановку, як, зокрема постановник, автор сценарію, композитор, театральний продюсер, а також особливості укладення договорів щодо їхньої співпраці. Особлива увага приділяється правовому статусу майнових прав інтелектуальної власності, що можуть належати продюсеру, постановнику та артистам відповідно до договорів.

Підкреслює неможливість врегулювання таких складних відносин виключно трудовими договорами та наголошує на важливості цивільно-правових угод.