Кримінально-правове регулювання протидії домашнього насильства: національний досвід та міжнародні підходи

Анотація

Стаття присвячена аналізу кримінально-правового регулювання протидії домашньому насильству в Україні та міжнародній практиці. Досліджено особливості застосування ст. 126-1 КК України, що встановлює кримінальну відповідальність за систематичне домашнє насильство, та виокремлено проблеми правозастосування. Окреслено труднощі доведення «систематичності» як обов’язкової ознаки злочину, що ускладнює притягнення винних до кримінальної відповідальності у разі одноразових актів фізичного чи психологічного насильства. Проаналізовано складність розмежування ст. 126-1 КК України з іншими нормами кримінального права, зокрема зі ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження) та ст. 126 (побої та мордування), що створює правову невизначеність та ускладнює судову практику.

Проведено порівняльно-правовий аналіз зарубіжного досвіду боротьби з домашнім насильством. Встановлено, що у Франції, Іспанії, Польщі існують окремі склади злочинів, що охоплюють різні форми насильства, включаючи фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. Водночас у таких країнах, як США, Канада, Австрія, домашнє насильство розглядається в межах загальних норм про насильницькі злочини, однак із врахуванням особливого статусу потерпілої особи. Особливу увагу приділено запровадженню охоронних ордерів, криміналізації сталкінгу, запровадженню реабілітаційних програм для кривдників, а також систематичному збору даних щодо насильницьких злочинів, що є обов’язковим у багатьох країнах Європейського Союзу та Північної Америки.

Оцінено практику правозастосування в Україні, зокрема проблеми неоднозначної кваліфікації домашнього насильства в судах, що призводить до суттєвих розбіжностей у судових рішеннях та можливого уникнення кримінальної відповідальності винними особами. Обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства шляхом перегляду ознаки «систематичності» у ст. 126-1 КК України, розширення підстав для негайного вилучення кривдника із сім’ї, чіткого визначення критеріїв кваліфікації фізичного насильства, а також посилення міжвідомчої координації між правоохоронними органами, соціальними службами та судовими установами.

Запропоновано адаптацію ефективних зарубіжних механізмів кримінально-правової боротьби з домашнім насильством до українського законодавства з метою підвищення рівня захисту потерпілих, покращення механізмів притягнення винних до відповідальності та вдосконалення системи превенції.