Правова природа категорії «представництво» в трудовому праві України

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз доктринальних підходів до розуміння терміну «представництво» як загального правового явища та специфічного інституту трудового права України. Розкрито еволюцію визначення категорії «представництво» в юридичній літературі, зокрема через тлумачення провідних вітчизняних і міжнародних словників, а також законодавчих актів. На основі порівняльного аналізу легальних і доктринальних дефініцій запропоновано визначення терміну «представництво» в трудовому праві як правовідносин, що виникають у процесі набуття, реалізації, зміни чи припинення прав і обов’язків, а також здійснення захисту прав та інтересів однією стороною від імені та в інтересах іншої сторони у сфері трудового права на підставах, визначених чинним законодавством та установчими документами.

Досліджено підходи до визначення суб’єктів представництва, акцентуючи увагу на їх специфічному складі в трудових правовідносинах. Розглянуто доктринальні підходи щодо трьохстороннього характеру відносин представництва в трудовому праві, які включають особу, яку представляють, представника та третю сторону, а також виділено категорії первинних і вторинних суб’єктів.

Особливу увагу приділено характеристикам, що відрізняють представництво в трудовому праві від аналогічного інституту в цивільному праві, зокрема: можливості представництва колективу працівників як окремого суб’єкта трудових правовідносин, а також виконання представницьких функцій без попередньої згоди окремих працівників у випадках, визначених законодавством.

Проведено порівняльний аналіз норм українського законодавства та міжнародного досвіду регулювання інституту представництва, зокрема на прикладі Республіки Польща. Встановлено, що в українському законодавстві існують певні обмеження для іноземців та осіб без громадянства щодо створення професійних спілок, які не характерні для регулювання представництва в інших країнах. У статті також проаналізовано роль професійних спілок у реалізації функцій представництва, зокрема їх повноваження щодо укладення колективних договорів, участі в управлінні підприємствами та захисту трудових прав працівників. Наголошується на широкому спектрі інструментів, якими наділені профспілки для впливу на прийняття рішень у трудових відносинах.

Таким чином, у статті обґрунтовано необхідність удосконалення національного законодавства в частині регулювання інституту представництва у трудовому праві, зокрема шляхом гармонізації з європейськими стандартами.