Особливості страхування роботодавцем водіїв автомобільного транспорту від нещасних випадків на транспорті

Анотація

У статті наголошено, що реформування законодавства в сфері обов’язкового страхування водіїв від нещасного випадку на транспорті відбувається із запізненням та містить суперечливі за змістом нормативно-правові акти. Це, в свою чергу, є перепоною для отримання водіями соціального захисту у відповідному обсязі. Метою цього дослідження є встановлення неврегульованих на сьогодні питань, які унеможливлюють на належному рівні здійснювати соціальний захист водіїв автомобільного транспорту від нещасних випадків на транспорті та випрацювати пропозиції по удосконаленню законодавства.

Встановлено, що не тільки працівники, які перебувають на посаді водія, а і інші працівники можуть мати потребу використовувати транспорт роботодавця для виконання трудових обов’язків з інтенсивністю не меншою, ніж працівники, як працюють на посаді водія. При цьому, не передбачено можливості для роботодавців страхувати таких працівників на тотожних умовах. Також фізичні особи (не підприємці), які надають послуги чи виконують роботи на підставі цивільного договору і використовують транспорт замовника (керують ним), залишаються поза увагою законодавця в частині їх соціального страхування від нещасного випадку на транспорті.

Встановлено, що в результаті реформування обов’язкового страхування водіїв від нещасного випадку на транспорті, водії, які працюють у фізичної особи-підприємця втратили соціальне забезпечення в цій частині, оскільки новим порядком передбачено фінансування такого страхування за рахунок підприємств, яким фізичні особи-підприємці не являються.

Запропоновані наступні висновки: у Порядку та умовах страхування на автомобільному та міському електричному транспорті розширити суб’єктний склад страхувальників, додавши фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а також внести відповідну зміну до частини другої статті 12 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також у законодавстві передбачити можливість роботодавцям страхувати на добровільних засадах від нещасних випадків на транспорті працівників, які не перебувають на посаді водія, але для виконання трудових обов’язків використовують транспортні засоби роботодавця.