Характеристика правового статусу балансоутримувача комунального майна

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз правового статусу балансоутримувача у сфері управління комунальним майном в Україні, із зосередженням уваги на його ролі та функціональному значенні в контексті правовідносин, що виникають у процесі концесії, державно-приватного партнерства, приватизації та оренди комунального майна.

Обґрунтовано, що законодавче регулювання статусу балансоутримувача є фрагментарним і неоднозначним, що зумовлює правову невизначеність та створює значні труднощі для правозастосовної практики.

Виявлено, що сучасне нормативне поле не містить уніфікованого визначення терміна «балансоутримувач», що спричиняє правову невизначеність, а також спричиняє ситуації, коли балансоутримувач, всупереч фундаментальним принципам місцевого самоврядування, фактично перебирає на себе дискреційні повноваження власника майна. Зазначені розбіжності у визначенні та правовому статусі балансоутримувача можуть мати як економічні, так і управлінські наслідки, оскільки призводять до послаблення контролю за розпорядженням комунальними активами, потенційної втрати бюджетних надходжень і зростання ризиків неефективного використання майна територіальних громад.

На основі системного аналізу положень чинного законодавства доведено необхідність формування єдиного підходу до визначення правового статусу балансоутримувача, його компетенції та обсягу відповідальності.

Запропоновано уточнення правової природи цього інституту шляхом заміни терміна «балансоутримувач» на «управитель», що дозволить більш коректно відобразити функціональну сутність його діяльності, пов’язану не лише з бухгалтерським обліком комунального майна, а й з управлінням, утриманням та експлуатацією такого майна.

Уніфікація підходів до регламентації статусу балансоутримувача, визначення чітких меж його прав та обов’язків, а також запровадження ефективного механізму нормативного контролю за його діяльністю сприятимуть підвищенню рівня прозорості у сфері управління комунальним майном, усуненню існуючих корупційних ризиків та забезпеченню ефективного використання ресурсів територіальних громад в інтересах останніх.