Здійснення громадянами права спільної сумісної власності на земельну ділянку

Анотація

Земельна ділянка як об’єкт права може належати на праві власності одній особі або кільком особам одночасно. У такому випадку виникають правовідносини спільної власності. Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності, характеризується невизначеністю частки у праві кожного співвласника. Водночас, зміст права спільної сумісної власності становлять ті ж повноваження, які складають зміст права власності загалом. Отже, у цьому випадку виникає необхідність погодження своїх дій по здійсненню цих повноважень кожним з учасників спільної власності, з іншими учасниками. Виходячи із положень чинного законодавства, порядок здійснення громадянами права спільної сумісної власності на земельні ділянки, регулюється, як нормами Земельного кодексу України, який є спеціальним актом у сфері регулювання зазначених відносин, так і нормами Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 3 ст. 89 Земельного кодексу України повноваження щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Тобто перевага надається саме договірному врегулюванню цих питань. Проте законодавством не врегульована форма такого договору. Тому, на нашу думку, враховуючи предмет договору (земельна ділянка) та суб’єктний склад (громадяни), вважаємо, що договір про володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності повинен укладатися в письмовій формі і підлягати нотаріальному посвідченню. Натомість, відповідно до загальних положень ч. 1, 2 ст. 369 Цивільного кодексу України володіння і користування спільним майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється спільно, а розпорядження - за згодою співвласників. Така згода є одностороннім правочином і у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації цей односторонній правочин також укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відсутність згоди іншого зі співвласників на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.