Державна реєстрація прав на нерухоме майно: актуальні питання теорії

Анотація

Стаття присвячена вирішенню наукового та практичного завдання з’ясування правової природи та значення державної реєстрації прав на нерухоме майно в контексті змін, які відбулися в 2013 році, ознаменувавши перехід від актової (американської та пострадянської) до мішаної системи з вектором на титульну систему, започатковану Прем’єр-міністром Австралії Робертом Tорренсом у 1857 р. З’ясовано, що змішана система не передбачає відповідальності держави за правильність відомостей, внесених до реєстру, попри закріплення вимог та процедури перевірки підстав та вірності відомостей, що вносяться до реєстру. Визначено, що в правовій науці наразі відсутній усталений підхід до праворозуміння правової природи, характеристик, ознак та значень державної реєстрації прав на нерухоме майно як явища правової дійсності. Доведено, що більшість визначень та характеристик науковців відображають їх орієнтованість на розвідки в галузі чи то публічного, чи то приватного права, обмежуючи їх системність з погляду на діалектичний спосіб наукового пізнання, який вимагає з’ясування природи різних явищ правової дійсності у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності. Так, орієнтованість на вирішення питання правової характеристики державної реєстрації прав на нерухоме майно виключно з публічно-правового сегменту, усуває від з’ясування питань приватного інтересу осіб, які є учасниками саме цивільних правовідносин, в яких відбувся перехід права власності на підставі укладеного ними правочину, а відтак, і від визначення її як юридичного факту, який має самостійне правове значення. Доведено, що процедура державної реєстрації прав на нерухоме майно є нормативно регламентованою, являє собою юридичний акт органу публічної влади, спрямована на виконання державою правоохоронної функції. Завершальною стадією процедури реєстрації є внесення інформації про речові права та їх обтяження до реєстру. Зроблено висновок, що державна реєстрація має правопідтверджуючий, а не правовстановлюючий характер, попри те, що згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ïх обтяжень» моментом виникнення прав на нерухоме майно визначено момент такої реєстрації. Іншими словами, йдеться про момент легітимації тих фактичних відносин, які виникли на підставі юридичного факту, яким є правочин, спрямований на перехід права власності у суб’єктів приватних відносин. Відтак, юридичним фактом у юридичному складі, який має правовстановлююче значення варто визначати все ж таки, правочин між власником та набувачем прав нерухомого майна, який має приватноправову природу та позитивний зміст, в той час як саму державну реєстрацію, – як таку, що має правопідтверджуючий характер.