Проблемні питання набуття повноважень ліквідатора у ліквідаційному процесі, не пов’язаному з банкрутством підприємницького товариства

Анотація

У статті приділяється увага аналізу законодавства, яким визначається момент виникнення повноважень ліквідатора у загальному, не пов’язаному з банкрутством, порядку ліквідаційного процесу (ліквідаційної процедури); виявлення проблем, що виникають у зв’язку з їх реалізацією, та визначення шляхів їх подолання. Звернено увагу на проблеми, які виникають у зв’язку з тим, що у процедурі примусової ліквідації на суд покладений обов’язок призначити ліквідаційну комісію. Висловлена думка, що у цих випадках ліквідатором слід визнавати орган, який звернувся з позовом про примусову ліквідацію юридичної особи.

Запропоновано змінити підхід до законодавчого визначення моменту, з якого виникають повноваження у ліквідатора. Звернено увагу, що, на думку автора, нині чинна редакція частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України про виникнення повноважень ліквідатора з моменту ухвалення рішення про ліквідацію юридичної особи не відповідає новим умовам правового регулювання суспільних відносин, які склалися після впровадження системи державної реєстрації змін у статусі юридичної особи. У зв’язку з цим необхідно момент виникнення повноважень ліквідатора визначити з дня внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. До внесення до Реєстру запису про початок ліквідаційної процедури відсутня необхідність наділяти ліквідатора повноваженнями представника, оскільки в існуючій системі правового регулювання він не може бути сприйнятий зовні як повноважна особа.

Звернено увагу на нераціональність збереження у частині 1 ст. 105 Цивільного кодексу України строку у три робочі дні для подання рішення про припинення юридичної особи для державної реєстрації. Якщо моментом виникнення повноважень у ліквідатора визначити день внесення відомостей про нього до відповідного реєстру, то рішення про припинення юридичної особи буде залишатися таким, що не має юридичного значення для третіх осіб. Встановлення цього строку створює лише зайві ускладнення на стадії реєстрації рішення про припинення юридичної особи. Зазначено, що наслідком порушення цього строку законодавець визначив відмову у вчиненні реєстрації рішення про ліквідацію юридичної особи. У таких умовах слід звернути увагу на значну неспівмірність між публічно-правовими вимогами про дотримання триденного строку та наслідками у вигляді заборони реалізовувати як приватну, так і публічну потребу у здійсненні ліквідації юридичної особи.