Питання судового тлумачення і принцип юридичної визначеності

Анотація

Зміна теоретичних підходів до визначення сутності й ролі судового тлумачення, а також закріплення за Верховним Судом права тлумачити закон, формулюючи загальнообов’язкові для нижчих судів правові позиції, дозволили судовій практиці стати більш глибинною та виразною, додали їй творчого начала. Разом із тим, надмірне привнесення творчого елементу у правозастосування не завжди надає їй можливість залишатися на позиціях розумної передбачуваності, а, відтак, відповідати критерію юридичної визначеності.

Стаття присвячена аналізу зміни підходів до розуміння судового тлумачення, а також практичній його реалізації – в контексті дотримання принципу юридичної визначеності.

У процесі роботи авторами проаналізовано наукові розвідки й ґрунтовні праці, якими узагальнено основні вітчизняні погляди й підходи теоретичного толку щодо судового тлумачення, а також практику Конституційного Суду України. Практика Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду обиралась тематично, в контексті застосування ст.ст. 174, 309 КПК України.

Авторами в процесі аналізу еволюції поглядів на судове тлумачення констатовано звернення/ повернення до герменевтики як методологічного напряму у юриспруденції.

У цьому зв’язку підтримано концепцію, що норма закону не може бути догматично-сталою; її осучаснення здійснюється, зокрема, через судове тлумачення; і що «бездушно-догматичне слідування букві закону» не є прикладом для наслідування при відправленні правосуддя. Разом із тим, констатована необхідність ухвалення у кінцевому підсумку справедливого і неупередженого судового рішення (в широкому розумінні – як судового акта).

На предмет відповідності названим наріжним положенням проаналізовано останні зміни практики Верховним Судом щодо оскарження в апеляційному порядку зняття арешту майна в рамках досудового розслідування.

Зроблено висновок, що швидкий повторний відступ від попередніх правових позицій, попри його підставність (яка розглянута побіжно): 1) не відповідає мудрості, логіці й професіоналізму суду; 2) ставить під сумнів справедливість і неупередженість судового рішення; 3) суперечить принципу юридичної визначеності.

Запропоновано визнати доцільним доктринальний контроль за подібними випадками правозастосування.