Адміністративно-правовий механізм протидії домашньому насильству на територіях, на яких ведуться бойові дії: проблеми реалізації

Анотація

Стаття присвячена дослідженню адміністративно-правового механізму протидії домашньому насильству на територіях, на яких ведуться бойові дії, з урахуванням специфічних викликів, що виникають у цих умовах. Охарактеризовано проблему зростання рівня домашнього насильства в Україні на фоні активних бойових дій. Наводяться статистичні дані, що підтверджують загострення проблеми, зокрема, значне збільшення кількості звернень щодо домашнього насильства, попри зниження чисельності населення у зонах бойових дій.

Основна частина дослідження зосереджена на вивченні специфічних факторів, які сприяють виникненню домашнього насильства в умовах війни. Автори визначають такі фактори, як економічна нестабільність, зростання рівня стресу, посттравматичні стресові розлади серед військовослужбовців, а також соціальні, культурні й правові бар’єри, які обмежують можливості протидії домашньому насильству. Звертається увага на особливості домашнього насильства у сім’ях військових, обумовлене психологічним напруженням, полегшеним доступом до зброї та, в окремих випадках, маргінальною поведінкою.

У статті детально розглянуто адміністративно-правовий механізм протидії домашньому насильству, що базується на національному законодавстві України та міжнародних актах. Зроблено акцент на змінах адміністративного законодавства щодо протидії домашньому насильству до поточних викликів. Розглянуті нововведення 2024 року до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які стосуються запобігання та протидії домашньому насильству.

Окрема увага приділяється важливості організаційних заходів, які мають бути спрямовані на посилення взаємодії між державними органами, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. До таких заходів належать створення спільних робочих груп, розповсюдження інформації про сервіси підтримки постраждалих, розробка спеціальних протоколів сумісних дій і формування реабілітаційних програм, що мають сприяти забезпеченню соціальної стабільності.