Поняття «легат» в спадковому праві України

Автор(и)

  • В. М. Пастернак старший викладач кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти, Україна

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.86.5.56

Ключові слова:

спадкове право, легат, правонаступництво, спадкування, відказоодержувач, заповідальний відказ

Анотація

Вказується, одним із проявів диспозитивності спадкового права є закріплена у статті 1237 Цивільного кодексу України, правова можливість встановити заповідальний відказ, що є втіленням свободи заповіту.

Норми спадкового права почали активно розвиватися ще за часів Стародавнього Риму. На кожному етапі розвитку зміст спадкового права зазнавав певних формацій та перетворень, що були пов’язані з розвитком держави, особливо її соціальної та економічної сфери. Хоча на всіх стадіях основою незмінно залишалося майнове правонаступництво. Особливістю римського спадкового права є те, що воно розвивалося паралельно з інститутом власності та сім’ї, адже мало сімейний характер зумовлений всеохоплюючою та абсолютною владою батька. Це означає, що власність зберігалася в межах однієї сім’ї, одного роду.

Якщо звернутися до сучасного спадкового права, то ми бачимо суттєву схожість. Так, сучасне спадкове право також забезпечує та охороняє перехід майна від померлого до його правонаступника. Ці норми закріплені в Цивільному кодексі України, а деякі положення також містяться в інших нормативних актах – наприклад, у Законі України «Про нотаріат». Поряд з спадкуванням за законом і заповітом в римському праві існувало сингулярне правонаступництво, тобто надання особі певних прав без покладання на неї обов’язків. Воно існувало в двох форма: легат та фідеїкоміс. Розглянемо більш детально, термін «легат» у спадковому праві України.

Легат - це заповідальний відказ, безоплатне заповідальне розпорядження спадкодавця, яке робилося в заповіті, щодо надання спадкоємцям деяких грошових сум або речей визначеній особі, на підставі чого виникало сингулярне спадкування. Тоді як, фідеїкоміс – це неформальний легат, усне або письмове розпорядження останньої волі спадкодавця, через яке він під чесне слово зобов’язує спадкодавця видати третій особі спадщину або її частку. За часів Стародавнього Риму особа мала право відмовитися від прийняття спадщини, аналогічне положення існує і в сучасному спадковому праві.

Посилання

Борисова В.І., Баранова Л.М. Основи римського приватного права: підручник. Харків: Право, 2008. 226 с.

Кухарєв О.Є. Зміст диспозитивності при встановленні заповідального відказу у спадковому праві України. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/3395 (дата звернення: 10.12.2024).

Фурса Є.Є. Окремі питання спадкування з іноземними елементом: консул, нотаріус, суд : монографія. Київ : Алерта, 2017. 384 с.

Спадкування за законодавством України. Коментар. Судова практика: зб. нормат. актів. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 336 с.

Актуальні проблеми спадкового права: навч. посіб. / за заг. ред. проф. Ю.О. Заіки, ст. наук. співроб. О.О. Лов’яка. Київ : КНТ ; ЦУЛ, 2014. 336 с.

Ромовська З.В. Українське цивільне право. Спадкове право : підручник. Київ: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. 264 с.

Конституція України: Закон України від 28.06.1996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 40–44, ст. 356.

Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. Відомості Верховної Ради України ((ВВР), 1993, № 39, ст. 383

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-01-25