Координація онтологічних та деонтологічних аспектів розсуду суб’єктів правозастосування

Анотація

Актуальність дослідження розсуду суб’єктів правозастосування зумовлена тим, що по-перше, навкруги самого поняття розсуду постійно точаться палкі дискусії на тему - що таке розсуд сам по собі й де межі його застосування, а по-друге, аналіз ряду класичних джерел й сучасних досліджень цієї проблематики дає підстави стверджувати, що погляди науковців з цього питання діляться на дві течії: одні з них відстоюють доцільність (навіть необхідність) розсуду, в той час як інші висловлюють побоювання, що необмежені дискреційні повноваження можуть призвести до процесуального свавілля. Не пристаючи до жодної з цих течій, тобто сповідуючи об’єктивність як необхідний елемент будь-якого дослідження, автор здійснив спробу дослідити розсуд суб’єктів правозастосування з філософської точки зору, зокрема крізь призму онтологічного та деонтологічного способів пізнання. За допомогою методу аналізу автору вдалося встановити, що правовий концепт розсуду слід досліджувати не лише в онтологічному вимірі, але й в деонтологічному аспекті, поєднуючи ці способи пізнання для більш повного усвідомлення дискреційних повноважень, тоді як для обґрунтування результатів і формулювання висновків пропонованого дослідження автором були застосовані методи дедуктивно-логічного аналізу, індуктивного узагальнення та аналогії, які дали змогу прийти до висновку, що фундаментальною умовою оптимізації дискреційних підходів до прийняття процесуальних рішень є взаємоузгодження деонтологічного змісту останніх з онтологією природного та суспільного контекстів. Автор переконаний, що дослідження проблематики розсуду суб’єктів правозастосування на сьогодні є вельми актуальними та потребує більш широких дискусій поміж науковцями та практиками, а його спроба вирішити цю проблематику у філософський спосіб є доволі оригінальною та має наукову новизну, позаяк до цього часу розглядувані питання з подібного кута зору на такому рівні не досліджувалось, тим паче – ідея про доцільність взаємоузгодження цих двох способів пізнання при осмисленні такого феномену як розсуд досі не було предметом ґрунтовних наукових досліджень. Поряд з цим, на переконання автора, усвідомлення розсуду суб’єктів правозастосування у філософський спосіб має неабияку практичну значущість, адже навряд чи можна зрозуміти той чи інший предмет або явище без його усвідомлення та пізнання.