Найдавніші міжнародні договори Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (друга половина ХIV ст.)

Анотація

У статті висвітлено процеси формування комплексу пам’яток міжнародного права – найдавніших з нині відомих в історико-правовій науці договорів Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, які були укладені в період входження земель сучасної України до складу ВКЛ, що відтоді поступово стало відігравати вагому роль у тогочасних європейських міжнародних відносинах.

Зазначено, що за доби середньовіччя право міжнародних договорів набуло помітного розвитку. Поступово угоди стали застосовуватися все частіше і з часом почали посідати одне з важливих місць у системі тогочасного міжнародного права, зокрема й у практиці міжнародних відносин ВКЛ з іншими державами та квазідержавними утвореннями. Певна їхня частина фіксувалася письмово, завдяки чому нині сучасні дослідники мають можливість ознайомитися зі змістом цих пам’яток права.

Здійснено джерелознавчий аналіз литовсько-русько-польського договору 1352 р., двох договорів 1366 р. – між великим князем литовським Ольгердом, його братами Кейстутом, Явнутом і Любартом з їхніми синами, з одного боку, та польським королем Казимиром ІІІ Великим разом з його васалами – з іншого, та спеціальної угоди з Любартом, що доповнювала першу. Також звернено увагу на литовсько-русько-московський договір 1368 р. – мирну угоду, що завершила перший етап литовсько-русько-московської війни 1368–1372 рр. Зазначено, що показовою пам’яткою міжнародно-правового регулювання відносин ВКЛ з Московією є укладена в липні 1372 р. Любуцька угода – мирний договір, який завершив литовсько-русько-московську війну 1368–1372 рр. Висвітлено передумови, зміст та значення договору про укладення Кревської унії 1385 р. Проаналізовано зміст договору смоленського князя Юрія Святославовича про союз із королем польським, литовським, руським та ін. Володиславом (Ягайлом) та великим князем Скиргайлом (16 вересня 1386 р.), який закріпив союзні відносини між сторонами та гарантував надання королю всебічної допомоги. Наголошено, що важливе місце в ряду міжнародних договорів ВКЛ цього періоду посідає Острівська угода від 4 серпня 1392 р. – договір, який поклав край двом війнам – литовсько-руській громадянській війні 1389–1392 рр. та війні за галицько-волинську спадщину. Розглянуто також Салінський (Залінвердерський) договір між Великим князівством Литовським і Тевтонським орденом від 12 жовтня 1398 р.

Обґрунтовано висновок про те, що коло текстів договорів ВКЛ названого періоду, які збереглися до нашого часу в оригіналах або літописних списках, є доволі нешироким. Договори могли бути не лише двосторонніми, але й багатосторонніми. Вони мали персональний характер; контрагентами литовських князів при укладенні договорів виступали глави усіх найвпливовіших на той час держав та квазідержавних утворень регіону (Польщі, Тевтонського ордену, Московії). Всі розглянуті угоди, більшою або меншою мірою вплинули на подальший державно-правовий розвиток українських земель, які перебували у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Деякі з них зумовили перетворення в формі держави, інші стали підґрунтям для змін у правовому регулюванні цивільних відносин, зумовили виникнення нових норм військового права і, звичайно, усі ці джерела суттєво посприяли розвитку правової регламентації міжнародних взаємин у регіоні.