Актуальні питання об’єктивної сторони перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Анотація

У статті досліджуються деякі ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 Кримінального кодексу України, яке описує перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Розглянуто три форми перешкоджання журналістській діяльності: 1) умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, у т.ч. в один із описаних у кримінальному законі способів (ч. 1 ст. 171 КК України); 2) вплив на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків (ч. 2 ст. 171 України); 3) переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю (ч. 2 ст. 171 України). Наголошено на тому, що об’єктивна сторона досліджуваного кримінального проступку полягає в суспільно небезпечних діяннях (діях або бездіяльності), якими обмежується можливість або взагалі унеможливлюється виконання журналістами своїх професійних обов’язків.

Досліджено три основні способи кримінально протиправного перешкоджання діяльності журналіста, описані в ч. 1 ст. 171 КК України: 1) незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими журналіст користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю; 2) незаконна відмова у доступі журналіста до інформації; 3) незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень. Підкреслюється, що чинний кримінальний закон закріплює широкий перелік діянь, які можуть вважатися перешкоджанням, ураховуючи формулювання «будь-яке інше умисне перешкоджання». Це уможливлює охоплення різних практичних ситуацій, у яких журналістам створюються перепони у виконанні професійних обов’язків.

У статті окремо аналізуються нормативні визначення, що регулюють вилучення майна та особливості відмови у доступі до інформації, а також наведено приклади судової практики, що ілюструють незаконне вилучення матеріалів та інші обмеження щодо професійної діяльності журналістів.

Окрема увага приділена тлумаченню понять, пов’язаних із забороною на висвітлення певних тем або критики суб’єктів владних повноважень; також описані ситуації, де такі заборони можуть виявлятися у формі державної цензури чи інших протиправних впливів. Автор обґрунтовує необхідність оптимізації норм закону та виключення зайвих повторень, таких як вживання терміна «незаконний», щоб уникнути тавтології та покращити орієнтири для правозастосування.

У висновках наголошено на важливості удосконалення практики застосування кримінального закону та на можливих напрямах такого вдосконалення задля забезпечення захисту прав журналістів і свободи слова в Україні.