Новели кримінального законодавства щодо угод про визнання винуватості в корупційних правопорушеннях: у пошуках оптимальної моделі

Анотація

Стаття присвячена дослідженню кримінально-правових аспектів забезпечення принципу процесуальної економії при укладанні угод про визнання винуватості в корупційних правопорушеннях. Аналізується суспільна небезпека корупції як загрози для української держави, яка підриває основи правової держави, сприяє економічним збиткам та соціальній нерівності. Розглядаються законодавчі новели, ухвалені Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією» 29 жовтня 2024 р., що стосуються механізмів укладання угод про визнання винуватості, зокрема спрощення та прискорення кримінального процесу.

Наведено порівняння з американською практикою укладання подібних угод, де вони часто використовуються для викриття інших правопорушників. Автор висловлює застереження щодо впливу відповідних змін на правову систему та суспільну стабільність в Україні, незважаючи на введені п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України обмеження щодо укладання угод з порушниками антикорупційного законодавства.

Критично проаналізовано внесені зміни до Кримінального кодексу України, спрямовані на запровадження нормативних параметрів угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних (пов’язаних з корупцією) кримінальних правопорушень. Зокрема наголошено на тому, що штраф як вид покарання не є та не повинен розцінюватись як певний різновид «відкупу» за вчинення кримінального правопорушення; штраф повинен сплачуватися із законних доходів винного, а не з доходів, одержаних злочинним шляхом.

Окремо порушено питання про етичність внесених законодавчих змін та аргументовано, що внутрішнє законодавство, особливо кримінальне, не повинно реформуватися «в обмін» на отримання зовнішньої фінансової підтримки. Автор застерігає, що така практика може мати негативні наслідки, створюючи додаткові корупційні ризики та загрожуючи стабільності суспільства, особливо у випадках звільнення топ-корупціонерів на основі угод.