Суб’єктивна сторона декларування недостовірної інформації: деякі теоретичні та правозастосовні аспекти (на базі судової практики Вищого антикорупційного суду)

Анотація

Визначається, що у теорії кримінального права України домінує підхід, згідно з яким декларування недостовірної інформації характеризується умисною формою вини, вид умислу – прямий.

Судова практика також підтверджує, що даний склад кримінального правопорушення вимагає встановлення саме прямого умислу.

Здійснюється аналіз судової практики Вищого антикорупційного суду (здебільшого вироків). На базі такого аналізу судової практики формулюється висновок про неоднорідність підходів практики до дослідження суб’єктивних ознак декларування недостовірної інформації. В одних випадках суд предметно досліджує суб’єктивні ознаки, в тому числі мотив та мету, і, у разі неможливості встановити конкретний мотив та мету ухвалюється виправдувальний вирок через відсутність суб’єктивної сторони складу даного кримінального правопорушення. В інших – суди констатують прямий умисел, виходячи з фактичних обставин, при цьому мотив і мета презюмуються, але конкретно не досліджуються (наводяться загальні положення-презумпції про наявність особистого мотиву і мети приховати відомості від громадськості та контролюючих органів про свій дійсний фінансовий стан). В окремих випадках, на думку судів, існує потреба встановити прямий умисел, що констатується виходячи з об’єктивних ознак, але не вбачається необхідність досліджувати мотив і мету декларування недостовірної інформації (в деяких вироках на це прямо вказується).

Аналіз судової практики дозволяє відстежити різні висновки суду щодо суб’єктивних ознак складу декларування недостовірної інформації навіть за подібних фактичних обставин.

Наголошується, що з усіх елементів складу будь-якого к. пр. саме суб’єктивна сторона є найбільш складною для встановлення, а при встановленні суб’єктивної сторони декларування недостовірної інформації виникають особливі труднощі, що пов’язано з «підвищеними» вимогами законодавця до інтелектуального моменту вини. Висловлюється думка, що зазначене підтверджує потребу досліджувати усі суб’єктивні ознаки, в тому числі мотиви і мету суб’єкта, адже це сприяє досягненню цілей кримінального судочинства.