Правове регулювання соціального діалогу в Україні: сучасні виклики та перспективи вдосконалення

Анотація

Стаття комплексно досліджує правове регулювання соціального діалогу в Україні, аналізуючи його поточний стан, виклики та перспективи вдосконалення в контексті сучасних соціально-економічних трансформацій. Дослідження зосереджується на складній взаємодії між історичним розвитком та сучасними тенденціями в регулюванні соціального діалогу, особливо підкреслюючи виклики, пов’язані з цифровізацією трудових відносин та євроінтеграційними прагненнями України.

Дослідження надає детальний аналіз того, як пандемія COVID-19 та російська агресія значно вплинули на ринок праці України та механізми соціального діалогу. Ці надзвичайні обставини виявили існуючі вразливості системи, одночасно створюючи нові виклики для представництва працівників та процесів колективних переговорів. Дослідження особливо підкреслює зниження профспілкового членства та появу нестабільних форм зайнятості як критичні фактори, що підривають традиційні переговорні процеси.

Особлива увага приділяється вивченню адаптації правової бази до нових форм зайнятості, особливо в секторі цифрової економіки. Стаття виявляє значні прогалини в чинній нормативній базі щодо працівників платформ та тих, хто працює через системи алгоритмічного управління, які часто не мають ефективних механізмів представництва та захисту. Цей аналіз доповнюється оцінкою останніх законодавчих реформ, спрямованих на гармонізацію українського трудового законодавства з директивами ЄС та міжнародними стандартами.

Методологія дослідження поєднує історичний аналіз із сучасними правовими та соціально-економічними перспективами, що дозволяє всебічно зрозуміти виклики, з якими стикається соціальний діалог в Україні. Дослідження розглядає позиції різних зацікавлених сторін, включаючи профспілки, організації роботодавців та державні органи, надаючи багатогранний погляд на поточну ситуацію та потенційні рішення.

Стаття пропонує комплексний набір заходів для вдосконалення правового регулювання соціального діалогу. Ці рекомендації включають модернізацію законодавчої бази для врахування сучасних форм зайнятості, зміцнення інституційної спроможності соціальних партнерів та розвиток механізмів соціального діалогу на місцевому рівні в контексті децентралізації. Особлива увага приділяється необхідності вдосконалення систем збору та аналізу даних для кращого інформування політичних рішень та моніторингу ефективності колективних договорів.

Результати дослідження свідчать, що ефективне правове регулювання соціального діалогу є вирішальним для забезпечення соціальної стабільності та економічного розвитку в Україні. Запропоновані вдосконалення спрямовані на створення більш стійкої та інклюзивної системи трудових відносин, яка може краще захищати права працівників, сприяючи економічному зростанню. Стаття підкреслює важливість цих реформ у контексті післяпандемічного відновлення та післявоєнної відбудови України, виділяючи соціальний діалог як ключовий механізм успішної економічної реконструкції та інтеграції до європейського соціально-економічного простору.

Дослідження робить внесок у ширший академічний дискурс щодо реформи трудового законодавства та соціального діалогу в перехідних економіках, пропонуючи висновки, які можуть бути цінними для інших країн, що стикаються з подібними викликами. Воно завершується наголошенням на необхідності збалансованого підходу, який враховує як невідкладні трудові проблеми, так і довгострокові структурні реформи, забезпечуючи, що система соціального діалогу України може ефективно вирішувати поточні виклики, готуючись до майбутніх змін у світі праці.