До питання оплати праці наукових працівників в Україні: реалії сьогодення

Анотація

У статті розглянуто актуальні питання оплати праці спеціального суб’єкта трудового права – наукових працівників в умовах сьогодення. Оскільки не дивлячись на те, що питанням оплати праці приділяється достатньо уваги, не всі аспекти зазначеної проблеми вирішені в достатній мірі. Так, незважаючи на тривале реформування в Україні оплати праці працівників бюджетної сфери (охорона здоров’я, освіта, наука, культура і т.д.), ситуація так і залишається критичною. На сьогодні в Україні усталилася політика низької заробітної плати, що негативно впливає на зростання продуктивності праці. І як наслідок, «оплата праці майже не виконує своєї ключової функції – відтворення затраченої енергії людських ресурсів і мотивації працівників, у тому числі науковців до продуктивної праці. Серед головних недоліків оплати праці: низькі ставки й оклади, незначна міжпосадова диференціація заробітної плати, неоднакове оцінювання результатів праці, тощо, що призводить до відтоку наукових кадрів в інші сфери економічної діяльності або ж взагалі за межі країни. Відтак пріоритетними напрямками наукової політики повинно бути вироблення, прийняття та реалізація рішень, спрямованих на збереження і розвиток кадрового потенціалу науки, забезпечення його життєдіяльності, встановлення порядку і процедур, що визначають найбільш ефективне використання людських ресурсів. Пріоритетне фінансове та матеріально-технічне забезпечення науки, у тому числі гідної оплати праці наукових працівників, зосередження зусиль влади на розв’язанні проблем у царині науки стане запорукою прискорення інтеграції України в європейський освітній простір та основою забезпечення сталого розвитку й конкурентоспроможності держави. Висококваліфіковані людські ресурси в науці є ключовою умовою розвитку наукових знань, технологічного прогресу в Україні, підвищення якості життя, забезпечення добробуту громадян. Водночас якщо не будуть прийняті відповідні заходи, то продовжиться трудова міграція працівників з України, і передусім – «витік мізків», від’їзд висококваліфікованих фахівців, які створюватимуть і впроваджуватимуть інновації, але вже не для української економіки, а для забезпечення конкурентоспроможних ринків інших країн.