Законодавче регулювання здійснення права власності

Анотація

У статті проведено дослідження проблеми щодо необхідності належного законодавчого регулювання здійснення права власності. Висвітлено окремі важливі питання в цій сфері з метою впровадження державою ефективних механізмів захисту права власності, а також забезпечення прав і законних інтересів власників.

Проаналізовано відповідні норми Основного Закону України, Цивільного та Господарського кодексів, що регулюють правовідносини в даній сфері.

Водночас зроблено висновок, що різноманітні аспекти відносин із реалізації права власності потребують постійного вдосконалення з метою дієвого забезпечення гарантій прав і законних інтересів власників.

Також наведено юридичні позиції Конституційного Суду України, які є значущими для розуміння змісту і суті відносин власності та інших речових відносин, обсягу конституційних гарантій права власності тощо.

Зокрема, Конституційний Суд України виходить із того, що головним обов’язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче регулювання. Держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини, підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й вжити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією.

За загальним правилом право власності здійснюється вільно. Але за певних умов діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або його може бути зобов’язано допустити до користування майном інших осіб, проте лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, згідно з Конституцією України, правовими позиціями Конституційного Суду, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини право власності не є абсолютним і може зазнавати певних обмежень.

Так, на підставі статті 64 Конституції України допускаються окремі обмеження основних прав і свобод виключно у випадках, регламентованих нею, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану, із зазначенням строку дії цих обмежень.

Проте, безумовно, будь-яке втручання у право власності повинно ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.