Практика Європейського суду з прав людини як джерело права при розгляді спорів з добросовісним набувачем майна

Анотація

Не дивлячись на те, що ще двадцять сім років тому Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) [1], і дотепер серед науковців триває дискусія щодо обов’язковості та доцільності врахування національними судами практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Звісно, з кожним роком практика ЄСПЛ займає все вагоміше місце при відправленні правосуддя національними судами, а сформовані ЄСПЛ висновки призводять до зміни судової практики. Проте, не дивлячись на це, і зараз залишається невирішеною проблема вибірковості застосування національними судами практики ЄСПЛ та шаблонних підходів при розгляді справ про витребування майна від добросовісного набувача.

В процесі підготовки даної статті автором проведено аналіз положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого Протоколу до неї, які за наслідком ратифікації Верховною Радою України стали частиною законодавства України.

Здійснено аналіз положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV (далі – Закон № 3477-IV) [2] та визначено, що розглядаючи справи, національні суди зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ саме як джерело права, що безумовно свідчить про важливість даної практики.

В даній статті також проаналізовано рішення ЄСПЛ, в яких судом було сформовано критерії «трискладового тесту» та принцип «належного урядування», які часто застосовуються при захисті майнових прав добросовісного набувача майна, змінюючи при цьому практику вирішення національними судами даної категорії спорів. А також, висловлена авторська позиція щодо значення правових позицій ЄСПЛ для формування судової практики вирішення сімейних спорів.

За результатом дослідження зроблено висновок про важливість практики ЄСПЛ у тому числі за наслідком того, що ЄСПЛ здійснює тлумачення положень Конвенції та Протоколів до неї всесторонньо із врахування змін, які відбуваються у світі, намагаючись щоб таке тлумачення враховувало реалії сьогодення.