Обмеження прав і свобод людини як прояв законів діалектики

Анотація

У статті презюмується, що встановлені в законі обмеження прав і свобод повинні бути легітимними, в іншому разі право розглядається як інструмент пануючої ідеології. Відзначається, що розвиток системи прав людини відбувається шляхом розширення можливостей і відповідно зменшується обсяг їх обмежень. Водночас, перефразуючи загальновідомий вислів, можна сказати, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої, що часто призводить до конфлікту їх інтересів. Знайти баланс інтересів людини з суспільними інтересами, узгодити їх, при встановленні обмежень прав і свобод, дотримуючись принципу справедливості якнайкраще дозволяє діалектика, яка є вченням про найбільш загальні закономірності і закони розвитку. Водночас, з огляду на те, що справедливість є явищем трансцендентним, і, як то кажуть, справедливість має в собі елемент несправедливості, дослідження правомірність обмеження прав і свобод людини здійснюється з огляду на дотримання принципу пропорційності, який є виявом справедливості. Пропорційними можуть бути лише найменш обтяжливі для прав і свобод осіб обмеження, які не порушують сутність прав і свобод людини. Сутність прав і свобод людини – це їх якісна характеристика, яка визначає їх місце (цінність) в системі інших прав людини. Виокремити сутність прав і свобод людини, визначити той обсяг можливостей, який є необхідним для нормального функціонування людини в суспільстві, покликаний «образ людини», який формують конституційні цінності і конституційні права і свободи. Важливим у цьому аспекті є припис частини першої статті 3 Конституції України, за яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Особливу увагу слід приділити такій цінності, як людська гідність. Сутність права і свобод особи виявляється в змісті та обсязі права. Порушення сутності права визначається у конкретному випадку обмеження прав і свобод людини, виходячи з «образу людини». Лише у разі обмеження складових права, гарантованих Конституцією України, відбувається неправомірне порушення права особи.