Позитивна дискримінація у практиці Європейського суду з прав людини

Анотація

В результаті дослідження практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) було встановлено, що загалом практика ЄСПЛ демонструє його обережний підхід до заходів позитивної дискримінації як до питання, яке є дискусійним, неоднозначним, і таким, що в певній мірі суперечить основоположному принципу універсальності прав людини. Цим зумовлюється те, що ЄСПЛ розглядає заходи позитивної дискримінації передусім в якості розсуду національних урядів, а не як окремого об’єкту захисту з боку ЄСПЛ.

Практика ЄСПЛ у питаннях позитивної дискримінації базується на намаганні знайти баланс між досягненням соціальної справедливості та недопущенням нових форм дискримінації. Суд визнає важливість заходів позитивної дискримінації для виправлення несправедливості чи обмежень, які обумовлені об’єктивною уразливістю становища певних категорій населення або які мали місце у минулому стосовно певних категорій суспільства. Але водночас ЄСПЛ підкреслює, що ці заходи мають бути пропорційними і не повинні порушувати права інших осіб.

Позитивна дискримінація в контексті практики ЄСПЛ є виправданою лише тоді, коли її застосування відповідає принципам правової визначеності та рівності, а також коли вона є необхідною для забезпечення загального блага. ЄСПЛ визнає необхідність використання позитивної дискримінації в конкретних ситуаціях для коригування соціальної нерівності і забезпечення рівноправності в різних сферах життя.

Рішення ЄСПЛ по справі Thlimmenos v. Greece (2000) відкрило шлях до більш детального тлумачення дискримінації, визнавши, що формальна рівність не обов’язково веде до рівності по суті. Однак ЄСПЛ зберігає певні обмеження щодо заходів позитивної дискримінації. Такі заходи повинні бути тимчасовими, пропорційними, і не повинні призводити до необґрунтованих привілеїв групам населення. Позитивна дискримінація повинна служити засобом досягнення реальної рівності, а не закріплення відмінностей.

У своїй практиці ЄСПЛ визначає межі позитивної дискримінації за низкою критеріїв: 1) Легітимна мета: Чи спрямовані заходи на досягнення суспільно важливої мети?; 2) Пропорційність: Чи не є ці заходи надмірними щодо осіб, які не входять до групи, що отримує переваги?; 3) Необхідність у демократичному суспільстві: Чи є позитивна дискримінація єдиним способом досягнення мети?

Таким чином, практика ЄСПЛ демонструє, що позитивна дискримінація може бути виправданою та необхідною для забезпечення принципу рівності серед всіх осіб, адже фактична нерівність може вимагати застосування спеціальних заходів (позитивних дій) на користь вразливих груп населення, які зазнають дискримінації або перебували у пригніченому стані у минулому.