Національна самосвідомість як найбільш пріоритетний об’єкт забезпечення національної безпеки

Анотація

Стаття присвячена аналізу сутності та змісту національної самосвідомості як об’єкта забезпечення національної безпеки. Здійснено аналіз тлумачення, взаємозв’язку та взаємозалежності понять «нація», «національність», «національна безпека», «самосвідомість» «національна самосвідомість», «національна самоідентифікація», «етнічна самоідентифікація» а також їх розмежування.

У статті розглянута проблематика питань, пов’язаних із чинниками, які зумовлюють актуальність аналізу змісту цього поняття, його складових та окремих аспектів, пов’язаних із правовим регулюванням захисту національної самосвідомості як складової процесу забезпечення національної безпеки.

Підтримано аргументацію, що хоч поділ на етнічні та політичні нації став загальновизнаним, але в правовому контексті за умов чинності демократичних стандартів, навіть у етнічній національній державі «титульна» етнічна нація все одно перетворюється на складову політичної нації.

Запропоновано, що забезпеченням національної безпеки є забезпечення безпеки всіх громадян країни, а не представників певної національності чи національної меншини.

Обґрунтовано позицію, що нація – це суспільно-політична категорія, яка вказує на стосунки народу з певною державою і об’єднує в собі, як певні елементи, громадян цієї держави. У понятті „національна безпека”, нація розуміється як український народ, а саме – спільнота всіх громадян, та осіб без громадянства, які на даний момент проживають на території держави і підпадають під її юрисдикцію. Національна безпека – це безпека, всіх і кожної особи, які проживають на території України.

Визначено національну самосвідомість як безперервний процес ствердження нацією самої себе як реально існуючого суб’єкта, носія матеріальних і духовних цінностей через усвідомлення своєї належності до певної громадянської спільності, держави, релігії, мови, традицій і культури. Проаналізовано зміну традиційних уявлень про загрози як такі, що зумовлені причинами переважно природного, техногенного, соціального або воєнного характеру. Новітні методи створення конфліктів і кризових ситуацій потребують розуміння природи їх виникнення на основі системного аналізу та оцінювання ризиків для найбільш важливих сфер життєдіяльності суспільства і держави, зокрема, економічної, енергетичної, інформаційної, кібернетичної, екологічної, продовольчої, охорони здоров’я, освіти та культури.

Зазначено, що значне розширення джерел доступу до інформації в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій та водночас недостатнього рівня медіаграмотності (медіакультури) супроводжується зменшенням критичності сприйняття інформації, створює підґрунтя для можливих маніпуляцій громадською думкою, що сприяє зростанню впливу дезінформації та деструктивної пропаганди.

Підкреслено, що на сьогодні, серед поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов, під найбільшою загрозою опиняється національна самосвідомість (національна ідея) як об’єкт забезпечення національної безпеки.

Метою досліджень було також визначення сутності об’єктів забезпечення національної безпеки і зазначено, що вони безпосередньо пов’язані із способом і характером посягань на них.

Аргументовано, що об’єктами забезпечення національної безпеки слід вважати фундаментальні, життєво важливі для суспільства та особи інтереси, базові цінності українського народу як нації, а національну безпеку – як захищеність цих життєво важливих інтересів і цінностей українського народу від реальних та потенційних загроз.

Зроблено висновки, що Національна самосвідомість є найбільш пріоритетним об’єктом забезпечення національної безпеки, тому її статус повинен бути законодавчо закріплений на рівні об’єкта національної безпеки. Держава зобов’язана взяти курс на відродження національної самосвідомості, збереження й розвиток споконвічних традицій як найважливіших складових національної самобутності.