Становлення права на судовий захист в Україні (ІХ – ХІV ст.)

Анотація

Стаття присвячена дослідженню процесу становлення права на судовий захист на теренах України протягом ІХ–ХІV століть.

Авторами встановлено, що за доби становлення державності на теренах сучасної України єдиного та універсального суду для усіх суспільних прошарків не існувало, а інститут суду не був відокремлений від інших органів публічної влади. На початку ХІ ст. шляхом проведення судової реформи усі суди були поділені на публічні (державні) та церковні. До публічних судів відносили князівський, вічовий та громадський суди, систему ж церковних судів складали відповідні інстанції при монастирях, єпархіях та інших церковних установах. Юрисдикція публічних судів поширювалася на усе вільне населення держави, крім духівництва.

Автори звертають увагу, що юрисдикція князівського суду формально поширювалася на усе населення держави, однак де-факто він розглядав справи, де хоча б однією із сторін були представники тогочасної феодальної знаті. Відтак цілковито право на судовий захист у князівському суді могли реалізувати представники вищих суспільних верств. За певних умов право на судовий захист у князівському суді могли реалізувати і представники усіх верств населення (крім залежних осіб), однак у таких випадках князівський суд ймовірно виступав апеляційною інстанцією щодо рішень, прийнятих насамперед громадськими судами.

Автори роблять висновок, що право на судовий захист у вічовому суді могли реалізовувати лише князь та міська громада. Найавторитетнішою судовою установою серед населення держави був громадський суд, а право на судовий захист могли реалізувати усі без винятку жителі громади у межах т. зв. «судового округу» (території волості). У церковних судах всебічним правом на звернення до суду місцевого церковного ієрарха або суду митрополита мало духовенство. Світське населення могло реалізувати власне право на судовий захист у судах церковної юрисдикції шляхом звернення насамперед до суду місцевого церковного ієрарха.