Надзвичайні обставини як підстава формування правопорядку. Практичні аспекти легітимності

Анотація

У статті досліджується питання взаємозв’язку між обставинами надзвичайного характеру, які існують та розвиваються у дійсності, а також їх здатністю мати вирішальний вплив на зміну та установлення правопорядок у державі, без формального, з дотримання легальних процедур, запровадження надзвичайних правових режимів.

Розглядаються підстави та цілі запровадження надзвичайних правових режимів: надзвичайного та воєнного станів. В ході дослідженя визначено, що попри різноманіття обставин, які слугують причинами запровадження, основною метою цих режимів є відновлення правопорядку, вільного від загроз, і повернення стану функціонування та повноважень компетентним органам до попереднього стану.

Водночас у статті аналізуються події 2014 року, пов’язані із відновленням Конституції України та припиненням повноважень четвертого президента. З’ясовано, що застосовані процедури ухвалення рішень не відповідали чинній версії Основного Закону. Однак мотиви та обґрунтування цих рішень відображали суспільно-політичну й правову реальність, яка була надзвичайною за своєю суттю, оскільки її легітимність випливала з реалізованого народом права на опір.

Будь-які процедурні дії щодо зміни влади, прийняття й підписання законів, після втечі четвертого президента Януковича В.Ф., суперечили б статті 6 Конституції України. За таких умов, автор пропонує розглядати події Революції Гідності як стан надзвичайної ситуації, за якого чинна правова система припинила бути орієнтиром для визначення законності дій. Натомість, формально-правовий підхід виконав виключно функцію фіксації зміненого правопорядку. У досліджуваному випадку, воля суверена, хоч формально і закликала до відновлення порядку, водночас встановила його у новому вигляді, не тому, що існував до виникнення надзвичайного обставин.

У результаті аналізу зроблено висновок, що, попри відсутність формально оголошеного надзвичайного правового режиму, надзвичайні обставини як обставини дійсності, самі по собі, фактично дозволили змінити організацію публічної влади в Україні. Легітимність цих дій, своєю чергою, сприяла легалізації нового правопорядку.