Право інтелектуальної власності як аспект сучасної глобалізації

Анотація

У статті порушується тема захисту інтелектуальної власності в епоху глобалізаційних зрушень і розкриваються засади національного правопорядку на початку становлення основ захисту прав інтелектуальної власності, що надалі по суті виступатиме якісним фундаментом для вирішення потенційних спорів. На основі вивчення встановлено, що інтелектуальна власність не має кордонів, адже якщо автор напише, скажімо програмний код, то він відповідно буде його автором як і в Україні, так і за її межами (в даному випадку йдеться саме про презумпцію авторства). Виділяються і описуються певні характеристики, що властиві поточному режиму інтелектуальної власності.

Обґрунтовано, що в нашій державі можна захистити свої права шляхом укладення договору, щоб запобігти в майбутньому конфліктним ситуаціям, або ж застосувати альтернативні засоби вирішення спору. Прикладом першого випадку може слугувати договір про передання прав на використання твору, тоді як прикладом другого випадку виступають такі моделі як: переговори чи то врегулювання спору за участю судді.

Автором запропоновано дієвий підхід, котрий полягає у безпосередньому інформуванні суспільства щодо забезпечення потреб доброчесності за умови використання чужих об’єктів інтелектуальної власності задля якісної боротьби з плагіатом в Україні. Це можна втілити в життя саме завдяки створенню реєстру вже попередньо зареєстрованих творів, в УКРНОІВІ, які мають свідоцтво. Такий погляд буде цікавим фахівцям в області інтелектуальної власності.

Особливу увагу приділено одній з новел, яка є в нашій державі в умовах війни, зокрема висвітлено те, що у самій заяві щодо припинення порушення авторського права повинні бути наведені підтвердження на предмет достовірності інформації, що подана в якості доказів адвокатом чи то патентним повіреним. Окрім того, повноваження останнього охоплюють подачу таких заяв (у письмовій або ж електронній формах, обов’язково із підписом представника у справах інтелектуальної власності), з’ясування контактів заявників, і в тому числі пряме підтвердження наявності у них прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Проведений аналіз рішення Європейського суду з прав людини дозволив нам простежити чіткий взаємозв’язок між існуванням офіційної реєстраційної документації (наприклад свідоцтва про реєстрацію авторського права чи то остаточного судового рішення) та фактичним підтвердженням наявності у суб’єкта комплексу прав інтелектуальної власності. Отже, така кореляція є визначальним критерієм того, чи підпадає сама інтелектуальна власність під егіду захисту Європейської конвенції з прав людини, а у випадку відсутності подібного підтвердження такий хід ситуації може спричинити відмову Європейського суду з прав людини в плані визнання права володіння на певний об’єкт інтелектуальної власності.