Міжнародно-правове регулювання застосування реституції як форми матеріальної відповідальності держав

Анотація

У статті робиться спроба визначити засади міжнародно-правового регулювання застосування реституції як форми матеріальної відповідальності в міжнародному праві, так як реституція – засіб правового захисту, доступний позивачеві у розгляді міжнародного спору, за якого вилучене майно повертається первісному власнику в натурі. Проаналізовано теоретичні положення щодо міжнародно-правового регулювання застосування реституції як однією із форм матеріальної відповідальності згідно міжнародного права, використовуючи наступні джерела – Комісія міжнародного права ООН (ILC); Стаття 35 Статей про відповідальність держав 2001 р.; Постійний суд міжнародного правосуддя (PCIJ) (попередник Міжнародного суду ООН). У правовій доктрині розрізняють дві форми реституції – реституцію в натурі (“restitutio in integrum”) і ресторацію (“restitutio in pristinum”). Реституція в натурі (restitutio in integrum) полягає у відновленні колишнього матеріального становища. Друга форма реституції – ресторація (restitutio in pristinum) – являє собою відновлення нематеріальних прав. Питання реституції власності займало важливе місце під час багатьох політичних змін і мирних домовленостей після закінчення холодної війни. Повернення майна, будинків і землі розглядалося як засіб виправлення минулої несправедливості в багатьох формах, починаючи від комуністичної націоналізації та конфіскації землі колоніальної доби до відвертих етнічних чисток і військових злочинів. Політика реституції часто фігурує в ширших зусиллях у сфері правосуддя перехідного періоду після репресій, переслідувань і масових порушень прав людини. Серед низки механізмів правосуддя перехідного періоду реституція найтіснішим чином пов’язана з відшкодуванням шкоди як через спільне історичне походження, так і через спільне прагнення повернути жертвам умови, в яких вони були задоволені, якби їхні права не були порушені. Проаналізовано практичні приклади реституції, які відбувалися в Чеській Республіці, Південній Африці, Боснії та Гватемалі. Досліджено рекомендації щодо того, як краще спланувати, організувати та імплментувати програму реституції в умовах перехідного періоду, які влучно описав в своїх працях видатний науковець Mr. Rhodri C. Williams [13].