Результати роботи Гаазької конференції з міжнародного приватного права з питання уніфікації норм щодо юрисдикції у міжнародному приватному праві

Анотація

Гаазька конференція з міжнародного приватного права (далі – «Конференція») відіграла ключову роль у розвитку та уніфікації норм юрисдикції в міжнародному приватному праві. У цій статті розглядаються результати різних конвенцій Конференції, зосереджуючись на їхньому впливі на гармонізацію юрисдикційних норм між державами-членами. Аналізуючи ключові конвенції, такі як Гаазька конвенція 1965 року про вручення за кордоном судових та позасудових документів, Гаазька конвенція 1970 року про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах і Гаазька конвенція 2005 року про угоди про вибір суду, це дослідження висвітлює як ці інструменти вирішують конфлікти законів і юрисдикційні колізії в транскордонних справах.

Також досліджено проблеми, з якими стикаються при імплементації цих конвенцій, включаючи різні національні тлумачення та вплив національних правових систем на міжнародні угоди. Шляхом порівняльного аналізу оцінюється ефективність цих конвенцій у скороченні пошуку форуму та забезпеченні більш передбачуваних результатів для сторін, які беруть участь у міжнародних спорах. Крім того, у цьому дослідженні розглядаються майбутні перспективи подальшої уніфікації правил юрисдикції, враховуючи нові тенденції, такі як глобалізація, цифровізація та зростаюча складність транскордонних правових питань. Дослідження має на меті зробити внесок у дискусію про юрисдикцію у міжнародному приватному праві, надаючи розуміння досягнень Конференції та визначаючи сфери, де необхідні подальші зусилля для підвищення узгодженості та ефективності юрисдикційних правил. Зрештою, отримані дані підкреслюють важливість міжнародного співробітництва у вирішенні юрисдикційних проблем і просуванні однакового застосування принципів міжнародного приватного права.

Успіх Гаазької конференції, однак, залежить не лише від прийняття конвенцій, а й від того, якою мірою держави інтегрують ці інструменти у свої внутрішні правові системи. Непослідовність у ратифікації та відмінні національні практики часто розмивають заплановану гармонізацію, створюючи прогалини у правозастосуванні та правову невизначеність. Деякі великі економіки ще мають ратифікувати ключові конвенції, що обмежує їх глобальне охоплення та зменшує переваги передбачуваності та одноманітності. Ці перешкоди підкреслюють потребу в більш потужних механізмах для моніторингу та заохочення дотримання, а також у розробці гнучких стандартів, які можуть врахувати різноманітні правові традиції, водночас сприяючи конвергенції. Розширення діалогу між державами-членами та цільова технічна допомога можуть сприяти ширшій участі, забезпечуючи повну реалізацію потенціалу конвенцій Конференції.