Деякі практичні аспекти реалізації інституту підвищення кваліфікації українських адвокатів

Анотація

Вказано, порядок підвищення кваліфікації адвокатів передбачає доволі об’ємний перелік можливих видів підвищення їх професійного рівня і визначальне місце серед яких займають заходи, що організовані операторами підвищення кваліфікації адвокатів, але й на те, що значний акцент таких заходів спрямований на забезпечення якості їх організації, зокрема, шляхом встановлення суттєвих професійних, особистісних та етичних вимог до лекторів та їх практичне спрямування. Дана стаття спрямована на розкриття окремих практичних аспектів механізму реалізації адвокатом свого професійного обов’язку щодо підвищення кваліфікації. Так, у науковій праці розкривається сутність етичного компоненту як необхідного елементу такого механізму, а також аналізуються підстави звільнення адвоката від виконання обов’язку підвищення своєї кваліфікації.

В рамках цієї статті було проаналізовано правове регулювання порядку реалізації адвокатом свого обов’язку щодо підвищення кваліфікації, а саме через призму необхідності оволодіння високими стандартами етичної поведінки. Звертається увага на позитивність положення українського законодавства, відповідно до якого адвокат, підвищуючи свою кваліфікацію, обов’язково повинен набути певний комплекс знань (зокрема, що стосується питань адвокатської етики). Таке положення вітчизняного законодавства в цілому відповідає законодавству багатьох країн світу (Франція, Італія, Норвегія, Чехія, Ірландія тощо), особливо в контексті підвищення кваліфікації адвокатами, які лише набули такого статусу (молоді адвокати).

Робиться висновок про необхідність розроблення саме Національною асоціацією адвокатів України відповідних заходів (програм), які б надавали можливість отримати етичну складову як необхідну умову підвищення кваліфікації адвоката на безкоштовній основі.

Досліджується також законодавство зарубіжних країн, які застосовують ті чи інші підстави звільнення від обов’язку підвищення кваліфікації адвокатів. Аргументується позиція про доцільність закріплення положення, відповідно до якого від обов’язку підвищувати кваліфікацію не тільки адвокатів, які зупинили свою діяльність, втратили працездатність або мають інші поважні причини, але й адвокатів, які досягли певного віку (наприклад, 65 років), займаються адвокатською діяльністю більше 30 років, або ж мають науковий ступінь доктора наук та є визнаними фахівцями у галузі права.