Деякі проблеми правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні

Анотація

Стаття присвячується аналізу проблем правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні. Основним завданням статті є визначення порядку проходження альтернативної служби в Україні, окреслення основних законодавчих прогалин в регулюванні невійськової служби, визначення проблем тлумачення нормативних приписів судами та пошук шляхів розв’язання цих проблем. На підставі аналізу положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів, практики Європейського суду з прав людини та національних судів авторка вносить пропозиції стосовно вдосконалення правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні. Зроблено висновок, що задля заповнення прогалин у нормативно-правовому регулюванні альтернативної служби доцільно вжити такі кроки: а) привести положення Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» у відповідність до положень Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (вимагається заміна поняття «строкової військової служби» на «базову військову службу»); б) уточнити можливість пропуску особою строку подання заяви про направлення на альтернативну службу з поважних причин; в) конкретизувати, розтлумачити зміст поняття «істинності релігійних переконань». Відзначено факт наявності практичних складнощів, пов’язаних із доведенням особою правдивості релігійних переконань. У зв’язку із цим вбачається доцільним перевести законодавчі положення із суб’єктивної площину у більш об’єктивну. Це можна зробити шляхом, зокрема: заміни умови щодо підтвердження істинності переконань на вимогу підтвердження активної участі у діяльності релігійної громади (це дозволятиме оцінити не суб’єктивне ставлення особи до певних релігійних поглядів, а її фактичну залученість у «релігійне життя») / встановлення конкретних критеріїв, які будуть враховуватись уповноваженими на те суб’єктами при оцінці правдивості релігійних переконань відповідної особи.