Теоретичні й практичні основи правового регулювання діяльності присяжних у цивільному судочинстві України та зарубіжних держав

Анотація

У статті здійснено пошук оптимальних способів вдосконалення інституту присяжних у цивільному судочинстві України, використовуючи прогресивний досвід зарубіжних держав континентальної та англо-саксонської правової сім’ї.

Встановлено, що передбачений Конституцією України принцип участі народу в безпосередньому здійсненні правосуддя визначається як врегульована чинним законодавством система правових положень, які в концентрованому вигляді регламентують право присяжних (раніше – народних засідателів) брати участь у розгляді цивільно-правового спору.

Авторами доведено, що сьогодні питання участі народу під час здійснення цивільного судочинства залишається особливо актуальним, адже завдяки належній реалізації функцій інститут присяжних сприятиме повному, всебічному та об’єктивному дослідженню обставин справи, ухваленню законних й обґрунтованих рішень, а також реалізації головних принципів цивільного судочинства, а саме: рівності сторін перед законом і судом, гуманізму та змагальності.

Під час проведення наукового дослідження встановлено, що інститут присяжних в рамках національного судочинства не є правовою новелою, адже відповідні представники народу активно залучалися до цивільного процесу протягом минулих століть, водночас їхня роль зі сторони державних органів розцінювалася по-різному. Для пошуку оптимальних варіантів реформування цього правового інституту авторами проаналізовано не лише історичні етапи розвитку цього процесу на території України, а й детально проаналізовано зарубіжний досвід таких держав, як Хорватія, Чехія, Данія, Словенія, Норвегія, Австрія та Велика Британія.

Враховуючи специфіку англо-саксонської та континентальної моделей судочинства, автори погоджуються з вітчизняними вченими в тому, що нині доцільно запровадити інститут присяжних не лише для цивільних справ окремого провадження, а й для деяких справ позовного провадження. Поряд з цим, у статті підкреслюються можливі негативні тенденції при використанні цього інституту для нових категорій справ. Одним із можливих варіантів, крім законодавчого врегулювання цього питання, є підвищення рівня правової культури й самосвідомості осіб, які виявляють бажання бути присяжними у цивільному судочинстві України.