Міжнародні та конституційні засади права людини на альтернативну (невійськову) службу

Анотація

У статті здійснюється аналіз засад права людини і громадянина за міжнародним та конституційним правом. Розглядаються міжнародно-правові норми та принципи які дають змогу виокремити юридично значущі обставини, що характеризують правове поняття «альтернативна (невійськова) цивільна служба» у конституційному праві.

Відзначається, що основу в забезпеченні на національному рівні права людини на заміну військової служби альтернативною цивільною службою лягли саме норми міжнародного права. За результатами аналізу діючих міжнародних угод і договорів, що застосовуються для регулювання відносин, пов’язаних з альтернативною (невійськовою) цивільною службою, виокремлено дві групи міжнародних договорів у цій сфері. До першої групи належать міжнародно-правові договори, що мають універсальний характер і визначають відносини у сфері захисту прав і свобод людини, реалізації свободи совісті та свободи віросповідання. Ці нормативні акти закріплюють обов’язок держави забезпечити дотримання прав людей на свободу совісті та свободу віросповідання. Другу групу міжнародно-правових актів, що діють у цій сфері, складають міжнародно-правові акти спеціального характеру, які визначають питання альтернативної цивільної служби.

Встановлено, що право на альтернативну (невійськову) службу розглядається джерелами міжнародного права в контексті гарантій свободи думки, совісті та релігії, які за допомогою імплементації втілюються в національному законодавстві. Реалізуючи міжнародні зобов’язання, щодо необхідності виконувати на внутрішньодержавному рівні відповідні положення міжнародно-правових актів, які безпосередньо стосуються права на альтернативну (невійськову) службу, тобто визнання, легалізації, гарантування реалізації, а також охорони і захисту такого права людини з боку держави та її інституцій, ряд держав, серед яких є також Україна, розширили відповідний «каталог» прав і свобод людини та громадянина, закріпивши таке право на конституційному рівні.

За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що, право на відмову від військової служби за переконаннями є найважливішим складовим елементом права на свободу думки, совісті та віросповідання, сформульованого у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права та у Європейській конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Це стверджується також у резолюціях і рекомендаціях, ухвалених Комісією ООН з прав людини, Комітетом ООН з прав людини, Радою Європи та Європейським Парламентом.