Форми умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), в судовій практиці

Анотація

У статті висвітлюються питання доцільності існування у Кримінальному кодексі України норми про пособництво державі-агресору, вміщеної у статті 111-2, крізь призму аналізу остаточних судових рішень, ухвалених за цією статтею. Виявлено різноманітні форми пособництва державі-агресору, які об’єднано в групи та умовно названо «благодійними», «викривальними», «ресурсними», «валютними», «інформаційними», «освітніми», «посадовими», «підприємницькими» формами пособництва державі-агресору. З аналізу всіх виокремлених форм пособництва державі-агресору вбачається, що кожна з них, насамперед, підпадає під одну з форм колабораційної діяльності. Наприклад, «освітнє» пособництво державі-агресору охоплюється такою формою колабораційної діяльності, як впровадження стандартів освіти держави-агресора (частина 3 статті 111-1), а «викривальне» пособництво в разі його результативності, коли внаслідок надання інформації, зокрема, про працівників правоохоронних органів, військовослужбовці збройних сил російської федерації здійснили жорстоке поводження над такими працівниками, дії громадянина України, який надав відповідну інформацію, слід кваліфікувати як пособника порушенню законів та звичаїв війни. Констатовано, що найбільш загальному значенні будь-яка з названих вище форм пособництва державі-агресору охоплюється такою формою державної зради (стаття 111), як надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Вказано на неповноту кваліфікації у разі, коли окремій кримінально-правовій оцінці не піддаються дії громадян України, які були призначені на відповідні посади окупаційною адміністрацією держави-агресора. Доведено, що такі дії самі по собі повинні кваліфікуватися за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1). У підсумку зроблено висновок про те, що існування у Кримінальному кодексі України ст. 111-2 є прикладом непродуманої кримінально-правової політики та зайвої криміналізації.