Зміст та правова природа права людини на гендерну ідентичність

Анотація

Стаття присвячена дослідженню змісту та правовій природі права людини на гендерну ідентичність. Зазначено, що право на гендерну ідентичність є невід’ємною частиною прав людини. Міжнародні організації, такі як ООН, визнають важливість захисту прав людей на самоідентифікацію. При цьому забезпечення правового захисту гендерної ідентичності сприяє соціальній інклюзії та рівності, що є надзвичайно важливим для створення толерантного та справедливого суспільства, де всі люди можуть жити без страху дискримінації.

Зроблено висновок, що право на гендерну ідентичність можна розуміти як надану особі можливість самовизначатися як представник певної статі, здійснювати дії відповідно до своєї гендерної ідентичності щодо зміни біологічної та/або соціальної статі, а також вимагати від інших утримання від дій, що порушують це право.

Крім того, якщо говорити про визнання гендерної ідентичності на правовому рівні, то воно має прямий вплив на психічне та фізичне здоров’я людей, адже дослідження показують, що правовий захист та підтримка гендерної ідентичності зменшують рівень стресу, депресії та суїцидальних думок серед трансгендерних людей.

Проаналізовано, що з юридичної точки зору гендерну ідентичність можна розглядати як благо, об’єкт відповідного особистого немайнового права, що характеризується наступними складовими: 1) самовизначення особи як представника певної статі; 2) гендерне самовираження через так звані соціальні манери статі (ім’я, зовнішність, манера поведінки, одяг, аксесуари тощо), що створює цілісне сприйняття особи як представника відповідної статі.

Зазначено, що Європейський суд з прав людини недвозначно встановив для європейських держав позитивне зобов’язання забезпечити юридичне визнання гендеру. Проте, коли йдеться про практичну реалізацію цього зобов’язання, необхідно ретельно оцінювати процедури щодо їх сумісності з правами людини. Цей розділ допоможе під час роботи над поправками або новим законодавством з визнання гендеру завдяки поясненню керівних принципів розробки процедур, вимог та наслідків закону, надання інформації з прецедентного права і відповідних стандартів з області прав людини, а також позначенню типових проблем.