Формула Ґустава Радбруха: концептуальний аналіз та практичне значення

Анотація

У статті здійснено аналіз основних тез Ґ. Радбруха, відомих як Формула Радбруха, які відобра­жаютьпозицію видатного німецького філософа права І половини ХХ століття щодо обов’язку судді не застосовувати «нестерпно несправедливі закони», а отже віддавати перевагу принципу справед­ливості перед принципом правопевності у окремих категоріях «складних справ», а також щодо при­роди права, оцінки законів як таких, що мають або ж не мають правового характеру та їх дійсності.

Вихідна позиція авторів статті у аналізі Формули Радбруха ґрунтується на врахуванні ди­наміки філософсько-правової системи Ґ. Радбруха як представника Баденської школи неокантіан- ства щодо співвідношення принципу правопевності та справедливості як складових ідеї права та його поглядах на природу права, які з ІІ половини ХХ століття становлять фундамент сучасної непозитивістської теорії права у її «інклюзивній версії».

Основна характеристика Формули Радбруха здійснюється шляхом виокремлення трьох тез Ґ. Радбруха щодо співвідношення принципів правопевності та справедливості та їхнього з’єднання у дві формули. Такий гносеологічний прийом уможливлює більш детальний аналіз ідей, закладе­них у Формулі Радбруха.

За нормальних умов правопорядку перша теза вказує на необхідність надавати у правозастосуванні перевагу правопевності закону.

Перша формула або «теза про нестерпність» за змістом характеризує умову, за якої закон як «неправильне право», або ж несправедливий закон, не є таким, що має юридичну силу з самого початку його створення. Нестерпна несправедливість - є тим критерієм, за яким закон не є пра­вом. Лише нестерпно несправедливі закони серед усіх тих законів, які за змістом є, до певної міри, несправедливим, не є юридично чинними, їх не можуть застосовувати судді.

Друга формула або «теза про відмову» характеризує критерій, за яким слід розрізняти закон як «неправильне право» від закону, який є неправовим за своєю природою і якому необхідно відмовити в тому, щоб його визнавати правом. Таким критерієм для закону є «прагнення справед­ливості», ядром якої є рівність усіх людей, що унеможливлює расову, національну, релігійну та інші види дискримінації.

Вказані тези Ґ. Радбруха автори статті розглядають як цілісний конструкт Формули Радбруха, оскільки врахування їхніх сутнісних зв’язків, що відсилають до поняття та ідеї права, забезпечує можливість у повній мірі зрозуміти природу та призначення правопевності, цінність справедли­вості, міру допустимої несправедливості, мету та природу самого права.