Проблеми захисту права власності в кримінальному провадженні в контексті права на доступ до суду

Автор(и)

  • А.Р. Туманянц кандидатка юридичних наук, професорка, доцентка кафедри кримінального процесу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Україна https://orcid.org/0000-0001-6403-8436

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.84.4.19

Ключові слова:

право власності, кримінальне провадження, доступ до суду, досудове розслідування, судовий контроль, оскарження ухвал слідчого судді

Анотація

Стаття присвячена дослідженню процесуального механізму захисту конституційного права власності в кримінальному провадженні в контексті права на доступ до суду. Констатується, що Європейський суд з прав людини крізь призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що «втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотри­манням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимога­ми захисту основоположних прав особи. Визначається, що недоторканність права власності є однією з основних засад кримінального провадження. Аналізується процесуальний механізм ініціювання або здійснення іншої відповідної дії задля захисту своїх прав і свобод, захисту своєї власності особою (власник або законний користувач майна), у якої майно тимчасово ви­лучено (за виключенням випадку, якщо ця особа - підозрюваний). Зокрема, аргументується, що власник або законний користувач майна, який не наділений іншим процесуальним статусом у кримінальному провадженні, й є іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, яка має право оскаржити бездіяльність, яка полягає у непо­верненні тимчасово вилученого майна. Підтримується точка зору, що враховуючи нормативний зміст засади змагальності, учасник кримінального провадження, який подав скаргу, повинен довести кожну обставину, яку в ній викладено, а слідчий, дізнавач, прокурор мають право, оскільки участь у судовому засіданні не є їхнім обов’язком, спростовувати доводи скарги та обґрунтовувати правомірність своєї процесуальної поведінки, а також сторони не позбавлені права у судовому засіданні навести додаткові аргументи на користь своєї позиції, які не викла­дені у скарзі чи в оскаржуваному рішенні. Зазначається, що обмеження законодавцем права особи на оскарження рішення слідчого судді може бути виправданим лише щодо оскарження ухвал, які не обмежують основоположні права, визначені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, не перешкоджають доступу до правосуддя. В інших випадках особи повинні мати право на інстанційне оскарження відповідної ухвали слід­чого судді, оскільки забезпечення контролю судової влади усіх дій та рішень у кримінальному провадженні, які так чи інакше обмежують права особи, має суттєве значення для відповідності законодавства європейським стандартам.

Посилання

Кримінальний процес: підручник / за заг. ред.: О.В. Капліна, О.Г. Шило. Харків: Право, 2018. 584 с.

Справа «Україна-Тюмень» проти України» (Заява № 22603/02): рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_595#Text.

Крикливець Д.Є. Реалізація засади змагальності під час розгляду скарг слідчим суддею: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2016. 321 с.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України : від 25 квіт. 2012 року № 11-рп/2012. Офіційний вісник України. 2012. № 36. Ст. 1341.

Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57209.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини третьої статті 307, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального: кодексу України від 17.06.2020 № 4-р(ІІ)/2020. URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/4_p2_2020.pdf.

Справа «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Заява № 26737/95): рішення Європейського суду з прав людини від 19.12.1997. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-163975.

Справа «Делкур проти Бельгії» (Заява № 2689/65): рішення Європейського суду з прав людини від 17.01.1970. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57467.

Справа «Гофман проти Німеччини» (Заява № 34045/96): рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2001. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-139159.

Щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України»: ухвала Європ. Суду з прав людини від 08 січ. 2008 р. // Ліга: Закон: голов. прав. портал України. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SO3726.html.

Справа «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Заява № 8225/78): рішення Європейського суду з прав людини від 28.05.1985. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57425.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України: від 8 квіт. 2015 р. № 3-рп/2015. Офіційний вісник України. 2015. № 32. Ст. 926.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання):02 листопада 2004 року № 15-рп/2004. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-04#Text.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-09-28

Номер

Розділ

Розділ 9. Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність