Процесуальна правосуб’єктність Держгеокадастру при розгляді земельних спорів в судах
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.84.2.27Ключові слова:
Держгеокадастр, позивач, відповідач, процесуальна правосубʼєктність, земельні спори, прокурорАнотація
В статті розглядаються проблемні аспекти процесуальної правосуб’єктності Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру як центрального органу виконавчої влади, який здійснює функцію державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності (за виключенням випадків прийняття рішення місцевими радами про здійснення функції державного контролю виконкомами таких рад), та наділений повноваженнями передавати землі державної власності сільськогосподарського призначення у власність або в користування фізичних та юридичних осіб, та в комунальну власність територіальних громад.
Судова практика свідчить про наявність двох діаметрально протилежних підходів у визначені процесуальної правосуб’єктності Держгеокадастру, зокрема, у справах за позовом прокурора, який подається на підставі ст. 24 Закону «Про прокуратуру» при здійсненні представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Перший підхід зводиться до визнання Держгеокадастру позивачем у будь-яких справах, пов’язаних із порушенням земельного законодавства; другий - полягає в тому, що Держгеокадастр є позивачем тільки в чітко визначених справах, а тому за відсутності органу, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, належним позивачем є прокурор. Залежно від того, який підхід застосовується в конкретній судовій справі, обсяг процесуальної правосуб’єктності Держгеокастру буде різним, з огляду на визначений процесуальний статус Держгеокадастру в конкретній судовій справі.
В статті автори, опираючись на законодавство, визначають своє бачення правил залучення Держгеокадастру до розгляду земельних спорів, що дозволяє визначити єдині правила визначенні обсягу процесуальної правосуб’єктності Держгеокадастру в судах відповідно до положень законодавства України. Крім того, автори формують пропозиції щодо удосконалення законодавства в цій частині.
Посилання
Ковальський Д.В. Земельно-процесуальні правовідносини: монограф. Київ: Юрінком Інтер, 2009. 176 с.
Лисенко Я.О. Правове регулювання земельних юрисдикційних відносин в Україні: дис. … кан.юрид.наук: 12.00.06 / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Київ, 2011. 190 с.
Бакуліна С.В. Особливості судового розгляду та вирішення публічно-правових земельних спорів: дис. канд. юр. наук : 12.00.07. Тернопіль: ТНЕУ, 2018. 215 с.
Риковська О.В. Корупційні ризики у сфері земельних відносин та напрями їх мінімізації. Економіка АПК, 2021, № 7. С. 75–87.
Чайковська Н. Актуальні питання здійснення державного нагляду (контролю) в галузі земельних правовідносин. Вісник Національної академії прокуратури України, № 4 (50) 2017. С. 43–49.
Набока К.О. Напрями вдосконалення адміністративно-організаційного регулювання ринку земель в Україні. Молодий вчений, № 9 (49), вересень 2017. С. 134–137.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Т. Б. Саркісова, Д. М. Коломійцева
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.